1. Ні голубого неба, ні димчатих лісів на горизонті, ні картинних вітряків на сільскому вигоні - нічого я не бачив.
2. Ріка біжить і з сонцем грається і відбиває небеса.
3. Ах, як усього багато: неба, сонця, веселої зелені.
4. Усе навколо: дерева, птахи, люди - сповнене весняної пружності і нестримної сили.
5. І гори, і долини, і поля, і сади були залиті чистим, прозорим, білим світлом.
6. Усе(підмет) іде (присудок), але не все(підмет) минає(присудок) над берегами(обставина) вічної(означення) ріки(додаток).
1. Ні голубого неба, ні димчатих лісів на горизонті, ні картинних вітряків на сільскому вигоні - нічого я не бачив.
2. Ріка біжить і з сонцем грається і відбиває небеса.
3. Ах, як усього багато: неба, сонця, веселої зелені.
4. Усе навколо: дерева, птахи, люди - сповнене весняної пружності і нестримної сили.
5. І гори, і долини, і поля, і сади були залиті чистим, прозорим, білим світлом.
6. Усе(підмет) іде (присудок), але не все(підмет) минає(присудок) над берегами(обставина) вічної(означення) ріки(додаток).
Ми вже підкопалися майже до половини свинарника, і раптом - непередбачена катастрофа! - клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зуміла, а от вилізти - дзуськи! І зняла такий вереск, що причовгав дід. Ну і...
Гірко зітхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодійкувато озираємося - чи не заскочить нас зненацька дід, щоб нам'яти вуха. Хоч і обіцяв він, що не чіпатиме, поки не кінчимо, але хто його зна... Ви б почули, як він лаявся, коли витягав льоху! Ох і лаявся! І де він отих слів набрався?
(Всеволод Нестайко. "Тореадори з Васюківки")