1)Виборзький,кобеляцький,тбіліський,коростеньський,туристський, осколський.
2)Бузький, кагарлицький, ніжинський, золотоноський, солдатський.
3)Бучацький, чумацький, гігантський, забайкальський, онезький, латиський.
4)Віденьський, токмацький, ткацький, матроський, абхазький, воронезький.
5)Дрогобицький, ятраньський, поліський, студентський, парубоцький, празький.
6)Кавказький, гадяцький, ворзельський, черкаський, ненецький, альпіністський.
7)Запорізький, кременчуцький, чеський, казахський(слово вийняток), братський, ельбруський.
8)Ризький, сиваський, цюріський, ірпіньський, комендантський, калмицький.
Правило:
к, ч, ц + -ськ- = -цьк-.
г, ж, з + -ськ- = -зьк-.
х, ш, с + -ськ- = -ськ-.
Якщо на кінці кореня не вище вказані літери,то просто додаємо суфікс -ськ-
Вийнятком правила є слова: казахський, герцогзький і здається ще якісь, але пам'ятааю лише ці.
Уявімо, що світ, який нас оточує,- це поле, а слова, які називають предмети навколишнього світу, - рослини на цьому полі. У кожної людини таке поле покрите рослинністю далеко неоднаково. Одні предмети і їх назви людина знає краще, інші — гірше, третіх не знає зовсім.
Завжди образливо не розуміти того, що розуміють інші. Добре, якщо таке почуття образи примусить людину позбутися прогалини у знаннях. Погано, якщо хтось складе руки і заявить: «З мене вистачить того, що є».
Якось одного лектора запитали: "Чому квіти після дощу пахнуть сильніше?" Загально-неточно-приблизну відповідь він міг би дати, але це було не в його правилах. І він засів за літературу. Скільки ж йому довелося прочитати, щоб відповісти на це питання! Ось відповідь: у нектарі квітів містяться ефірні масла; якщо розвести таке масло водою, підвищується інтенсивність його випаровування - і квіти пахнуть сильніше. Так «покриваються рослинністю» «поля» нашого знання про світ, а значить, і знання мови.
І. А. Бунін багато писав про любов, її трагедіях і рідких митях теперішнього щастя. Ці добутки відзначені незвичайною поетизацією людського почуття, у них розкрилося чудесне дарування письменника, його здатність проникати в інтимні глибини серця, з їх незвіданими й непізнаними законами. Для Буніна в щирій любові є щось загальне з вічною красою природи, тому прекрасно тільки таке почуття любові, що природно, не ложко, не вигадано. Для нього любов і існування без її – два ворожі життя, і якщо гине любов, те та, інша життя, уже не потрібна. Піднімаючи любов, Бунін не приховує, що вона приносить не тільки радість, щастя, але й дуже часто таїть у собі борошна, горе, розчарування, смерть. “Невже ви ще не знаєте, що любов і смерть зв’язані нерозривно? Щораз, коли я переживав любовну катастрофу, – я був близький до самогубства”.
Історію трагічної любові повідав Бунін в оповіданні “Сонячний удар”. Випадкове знайомство на пароплаві. Звичайне “дорожня пригода”, “скороминуща зустріч”. Але чим же закінчилося для героїв все це випадкове й скороминуще? “На мене точне затьмарення знайшло… Або, скоріше, ми обоє одержали щось начебто сонячного удару”, – зізнається супутниця поручика. Провівши її додому й повернувшись у готель, герой раптом відчув, як серце його “стиснулося незрозумілою ніжністю” при спогаді про неї. Коли ж він зрозумів, що втратив її навіки, “він відчув такий біль і таку непотрібність свого подальшого життя без її, що його охопив жах. І знову мотив підсилює трагедію людини: любов і смерть завжди поруч.