Праця напоює душу, а ліниві - спраглі люди - все бажають пити з чужих долонь. Та чи зможуть вони - люди, що не помічають щоденний труд - напитис*я таким чином?
Працьовиті люди майже завжди безкорисні ( часто ще добрі і щедрі) і тому знаходяться такі, що шукають у них доброї нажив. Такі ледацюги не цінують всі ті сили і труд інших (це згодом губить та занепащає людей). Вони сліпо вталяють свої бажання, як ви вже зрозуміли, працею інших і не вважають це за щось неправильне або аморальне. Такі люди загроза суспільства ( яке наші предки намагалися побудувати спираючись на загальноморальні засади) і мені дуже прикро, що у наш час їх можна зустріти усюди. Ледарі ніколи не будуть гарними друзями і господарями в сім*ї.
Тому я важаю, що людина повинна сама робити і заробляти на своє життя, а хто п'є з чужих долонь - як говорить народне прислів*я - ніколи не нап'ється.
Я побачила мале цуценя, таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшла ближче і побачила червоний ошийник у ньго на шиї з блискучою підвіскою. На ній було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяла Плямка на руки і віднесла додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене маленькими лапками. Прийшовши додому я вимила його і витерла, він зігрівся і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий друг.
