Духовність – це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією.Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття.духовна людина не обов’язково повинна належати до якоїсь релігії, для неї найголовніше — мати віру.Справді, серед людей панують різні погляди на духовність. Написано тисячі книжок про те, як розвинути духовність, але ті, хто їх читає, і далі відчувають порожнечу та замішання.Головним у духовній культурі особистості є активне, творче та відповідальне ставлення до життя - до природи, іншим, перед самим собою. Ознака духовної культури особистості - готовність особистості до самовіддачі та самовдосконалення.
Неначе праведних дітей, Господь, любя отих людей, Послав на землю їм пророка; Свою любов благовістить! Святую правду возвістить! Неначе наш Дніпро широкий, Слова його лились, текли І в серце падали глибоко! Огнем невидимим пекли Замерзлі душі. Полюбили Того пророка, скрізь ходили За ним і сльози, знай, лили Навчені люди. І лукаві! Господнюю святую славу Розтлили... І чужим богам Пожерли жертву! Омерзились! І мужа свята... горе вам! На стогнах каменем побили. І праведно господь великий, Мов на звірей тих лютих, диких, Кайдани повелів кувать, Глибокі тюрми покопать, І, роде лютий і жестокий! Вомісто кроткого пророка... Царя вам повелів надать!
А вона байдужа.
Не попасти нам до раю,
Не торкнутись небокраю,
А лиш мовчки жити в гаю.