В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
На мій погляд, відчуття власної гідності тепер занадто часто плутають з пихатістю та навіть гординею. Це сумно, бо, як на мене, ці поняття прямо протилежні.
Гідна людина буде поважати себе, це правда. Але самоповага аж ніяк не означає зневажливого ставлення до інших. Якщо людина гідна, то вона і до оточуючих буде ставитися з повагою, незважаючи на їх соціальний статус. А ще гідна людина не буде робити поганих вчинків просто тому, що це погано, а не тому, що боїться покарання. До того ж, гідна людина є патріотом, тобто пишається своєю країною та любить її, але при цьому ніколи не зневажає інші країни та народи.
Якщо людина вважає себе вищою за когось іншого, то це не гідність, а пихатість або гординя, яка, до речі, є смертним гріхом. Таким чином, почутя власної гідності - це, на мій погляд, повага до себе та до оточуючих.