Певно, тут колись ішли запеклі бої. Як і завжди, сьогодні, працею ми зустрічаєм сонця схід. Ця звістка, очевидно, дуже вразила жінку. А хлібам колосистим, здається, немає кінця. мене хотів спіймати світ, але, на щастя, не спіймав. як на зло, почав накрапати дощ. здавалось, болотам не буде кінця. ми, власне кажучи, передбачали такий поворот подій. я його зустрічав вже не раз і не два, безперечно. народився дід тому сто років, отже мав старших ще батьків. людина, може, й не безсмертна, але безмежна
Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.
Дійсно, існує схожість у тому, як зростають молоді травинки чи пагінець малини і дитина. Спочатку вони маленькі та ніжні, бояться холоду і сильного вітру, життєвих незгод, але потім міцніють і стають сильними. У кожному з віршів поета наявна людина, яка є частинкою природи. Ми розуміємо, що це він сам росте із травою, з кущем малини, запрягає сонце, аби виїхати назустріч весні, іде розсіяний і босий з сонцем на плечах. Адже навіть звичайні дерева, квіти, птахи, виявляється, можуть "розповісти" дуже багато. Варто лише придивитися пильніше. І тоді квітучий кущ ромашок у саду перетворюється на зграйку дівчаток у віночках. Стара розлога тополя обабіч дороги стає задуманою бабусею, яка обгорнулася великою зеленою хустиною, а хмари в небі перетворюються на химерні фортеці, замки, на чудернацьких тварин і птахів. Варто лише частіше дивитися на все, що оточує нас на землі і на небі.
Объяснение:
товариш - товариша,площа - площі,дощ - дощу.