Час минає. Секунда за секундаю ми старішаємо. Час нас віділля від трипільського гончара, що робить добру справу. Час минає, скрізь пальці роботящої людини, історія плине і ми не замислюємось яке життя коротке. Людина не замислюэться, що для неї гроші це б нормального прожиття. А дріб’язкові сварки і щоддене сидіння перед інтернетом – марнування і не цінування власного життя. А роблячи добрі справи,завжди пам’ятай про те що, саме ми творимо своє щастя наших дітей та внуків. Народ говорить: що цінування власного життя це і є головний скарб в пам’яті людини. Старі люди більш розуміють всі барви життя, оскільки вони розуміють,що вони своє життя прожили. Все в житті нам дається тільки раз: народження, дитинство, молодість і як не прикро старість. Читаючи хороші, мудрі, старі книги ми завжди розуміємо цінність життя взагалі. Потрібно прислухатись да старих людей вони завжди цінують моменти свого життя. Завжди пам’ятайте своїх батьків цінуйте їх адже вони цінують вас, і надіються, що ви також це будете робити. Це і є головна ціль прожити своє життя не марнуючи його, а прожити з високо піднятою головою все життя, і не втратити жодної хвилини.
Літо. Пташки переспівуються. Чути спів солов'я, кування зозулі, дзюркотіння джерела. Раптом на леваду, із-під дерева, вибігла куниця. Поніжившись на ранньому сонечку, побігла в сторону джерела. Квіточки розкинулися по леваді, і стоять одна до одної, пелюстка до пелюстки. Вони немов тягнуться до сонця. Раптом замовкає зозуля, і дерево на леваді зарухалося. Схоже там пробіглась білочка. Перелетівши на друге дерево, зозуля сіла над джерелом і заметушилася, немов кличучи куницю. Її уже немає, вона побігла за джерелом і забігла в густий дубовий ліс. Тиша...
Щастя - іменник, п.ф. - щастя, заг. назва, неістота, ІІ відміна, сер. рід, однина, Н. або Зн. відмінок.