«Хліб - всьому голова» всім відоме українське прислів’я. В ньому закладена вікова мудрість українського народу, який протягом усього розвитку і приділяв хлібу велику увагу. Якщо буде хліб, буде мир, буде щасливе здорове життя народу нашої країни. З давніх-давен у житті українців було і залишається на першому місці виховання з раннього дитинства дбайливого ставлення до хліба. Україна завжди була і є житницькою, хлібною країною, бо має багаті чорноземні грунти.
Хліб… Ось він - свіжий, м’який, запашний - лежить на вишитому руш-інику. Від нього іде запах золотої ниви, спекотного сонця, чується пісня жайворонка. Жнива…До них готувалися зиму, весну, а їх початок ставав святом. Селяни одягом білі празникові сорочки і виїздили на ніч у поле, щоб з першим променем сонця почати жнива. Це було свято першого снопа.…Пригадується мені «Щедрий вечір» Михайла Стельмаха. Малий Михайлик іде з батьком на ніч, бо завтра - жнива. Він довго не може заснути вночі на І возі. Хлопчику здається, що його не розбудять…А коли став жати, то і руки не ; слухалися, і покоси не туди стелилися, а спину - не чути, так боліла, бо йшов не розчинаючись, щоб «тато часом чогось не подумали». Михайлик радіє, що став женцем, що здобув свій перший у світі хліб, що тепер його сніп стоятиме на покуті на свят - вечір.
Хліб. Як тяжко його добувати! Згадаймо незабутнього Т. Шевченка: А я стою, похилившись, думаю, гадаю. Як то тяжко той насущний люди добувають…Перед очима з’являється Маланка Волик, бідна у своєму побуті і така багата ; у любові до землі. Бачу, як вона йде на поле, де колоситься золота нива, по якій ; хвильками пробігає вітерець. Жінка схиляється до землі, стає на коліна, розгортає колоски і слухає, як падає зерно, як «плаче нива золотими сльозами». Маланка вклоняється хлібу, бо він - святий. Святі і люди, що його добувають. Образу хліба вклонімося, Сиріч - людині, Високочолому сіятелю землі…
Ці слова належать Борису Олейнику, вірш якого «В оборону» вчать у школі. А чи можна забути ніжний твір Д. Павлика «Коли ми йшли удвох з тобою…» - гімн хлібові насущному, де йдуть «вузькою стежкою по полю» двоє закоханих. Хлопця вражає, як дівчина безжально топче «колоски пшениці, що нахилились до землиці». Він згадує своє гірке дитинство, коли збирав колоски «в поділ дитячої сорочки», пригадує матір, як вчила цінувати хліб, що впав на долівку, бо «те колоссячко вусате» - то невсипущий труд мозільний, то молодим - калач весільний. А скільки чудових слів про хліб зберігає народ у своїй скарбниці - усній народній творчості! Диханням косарів, вогнем гарячих діб, Трудом і творчістю, людським гарячим потом, Він пахне солодко, як пахнуть меду соти. -Запитує і стверджує Любов Забашта у своєму вірші «Як пахне хліб». Ніхто не забуде і голодомор на Україні. Тож нехай він, хліб, - совість наша - буде завжди лежати на столі; на вишитому рушнику, а нашою першою молитвою нехай буде хвала хлібу. Нехай на черствіє хліб, бо, як мовлять у народі, коли черствіє хліб, черствіє і душа, і совість. Так буде все життя: хліб настолі.
«Хліб — всьому голова» всім відоме українське прислів'я. В ньому закладена вікова мудрість українського народу, який протягом усього розвитку приділяв хлібу велику увагу. Якщо буде хліб, буде мир, буде щасливе здорове життя народу нашої країни.
З давніх-давен у житті українців було і залишається на першому місці виховання з раннього дитинства дбайливого ставлення до хліба. Україна завжди була і є житницькою, хлібною країною, бо має багаті чорноземні ґрунти.
Хліб... Ось він — свіжий, м'який, запашний — лежить на вишитому рушнику. Від нього іде запах золотої ниви, спекотного сонця, чується пісня жайворонка.
Жнива...До них готувалися зиму, весну, а їх початок ставав святом. Селяни одягом білі празникові сорочки і виїздили на ніч у поле, щоб з першим променем сонця почати жнива. Це було свято першого снопа.
...Пригадується мені «Щедрий вечір» Михайла Стельмаха. Малий Михайлик іде з батьком на ніч, бо завтра — жнива. Він довго не може заснути вночі на возі. Хлопчику здається, що його не розбудять...А коли став жати, то і руки не слухалися, і покоси не туди стелилися, а спину — не чути, так боліла, бо йшов не розчинаючись, щоб «тато часом чогось не подумали». Михайлик радіє, що став женцем, що здобув свій перший у світі хліб, що тепер його сніп стоятиме на покуті на свят — вечір.
Хліб. Як тяжко його добувати! Згадаймо незабутнього Т. Шевченка:
А я стою, похилившись, думаю, гадаю.
Як то тяжко той насущний люди добувають...
Перед очима з'являється Маланка Волик, бідна у своєму побуті і така багата у любові до землі. Бачу, як вона йде на поле, де колоситься золота нива, по якій хвильками пробігає вітерець. Жінка схиляється до землі, стає на коліна, розгортає колоски і слухає, як падає зерно, як «плаче нива золотими сльозами». Маланка вклоняється хлібу, бо він — святий. Святі і люди, що його добувають.
Образу хліба вклонімося,
Сиріч — людині,
Високочолому сіятелю землі...
Ці слова належать Борису Олейнику, вірш якого «В оборону» вчать у школі. А чи можна забути ніжний твір Д. Павлика «Коли ми йшли удвох з тобою...» — гімн хлібові насущному, де йдуть «вузькою стежкою по полю» двоє закоханих. Хлопця вражає, як дівчина безжально топче «колоски пшениці, що нахилились до землиці». Він згадує своє гірке дитинство, коли збирав колоски в поділ дитячої сорочки», пригадує матір, як вчила цінувати хліб, що впав на долівку, бо «те колоссячко вусате» — то невсипущий труд мозольний, то молодим — калач весільний.
А скільки чудових слів про хліб зберігає народ у своїй скарбниці — усній народній творчості! «Хліб — усьому голова», «Хліб — народне добро», «Ціна хлібу — життя».
Як пахне хліб? Ви знаєте, як пахне хліб?
Диханням косарів, вогнем гарячих діб,
Трудом і творчістю, людським гарячим потом,
Він пахне солодко, як пахнуть меду соти. –
Запитує і стверджує Любов Забашта у своєму вірші «Як пахне хліб».
Ніхто не забуде і голодомор на Україні. Тож нехай він, хліб, — совість наша — буде завжди лежати на столі; на вишитому рушнику, а нашою першою молитвою нехай буде хвала хлібу. Нехай на черствіє хліб, бо, як мовлять у народі, коли черствіє хліб, черствіє і душа, і совість. Так буде все життя: хліб на столі.