1. Боярські слуги від півночі звивалися, приготовляючи для гостей іду на цілий день, наповнюючи шипучим медом і яблучником подорожні боклаги. 2. Тухольські пасемці й собі готовились, острячи ножі та тесаки, обуваючи міцні жуброві постоли і складаючи в невеличкі дорожні бисаги печене м'ясо, паляниці, сир і все, шо могло понадобитися в цілоденній трудній переправі. 4. Опинившися на тім важнім, хоч дуже небезпечнім плаю, Максим Беркут велів товариству на хвилю розложитися і спочити, аби набрати сил до трудного діла 4. Мирослава впала на ноги, не попускаючись своєї зброї. 5. Раптом медведиця вхопила в передні лапи великий камінь і, зводячись на задні ноги, хотіла шпурнути ним на Мирославу
читель-наставник Михайлова О.I.
Просмотр содержимого документа
«ЛИСТ ДО КАТЕРИНИ (за поемою «Катерина»Т.Г.Шевченка)»
ЛИСТ ДО КАТЕРИНИ (за поемою «Катерина» Т.Г.Шевченка).-
ЛИСТ ДО КАТЕРИНИ (за поемою «Катерина»Т.Г.Шевченка)
Добрий вечір, Катерино! Відвернулись всі сусіди,
Пише учениця. Мати з батьком теж,
Де покинула ти сина? Вечорами ти виходиш і себе
Чи мені це сниться? клянеш.
Не послухала ти тата, Ти зламала собі долю
Народила сина, І ганьби набралась.
Не послухалась ти неньки- Що ж тепер? Іти до ставу
Без батька дитина. Сорому позбутись?
Що ти, люба, народила? Залишив тебе коханий
Без москаля ж згинеш. напризволяще.
Долю сина погубила… А ти мріяла про краще?
Як дитя тепер – покинеш? Отака у москалів любов,
Ти, дурненька, так кохала, По ній тече дівоча кров…
Пана все бажала… Навіщо своє життя зламала
Не приїде твій москалик, І всьому край поклала?
Він забув про намір. «Кохайтеся, чорнобриві,
Не приїде твій бажаний, Та не з москалями.
Бо він насміхався. Бо москалі – чужі люди,
Ти кохала його сильно, Роблять лихо з вами.»
А він усміхався.
Виглядала його пильно-
Він з тобою грався…
Объяснение:
з великою повагою та великою шаною ваш ( Т.Шевченко)
Так, за народними прикметами першою ознакою приходу весни вважався посвист байбака. Удосталь виспавшись за довгу зиму, звірок, відчувши тепло, вилазив з нірки, ставав на задні лапки і, нашорошивши вушка та піднявши вгору писок, голосисто оповіщав про свою з’яву під весняним сонцем. Люди спеціально ходили в степ, щоб не проґавити голос живого провісника тепла. .