- Добрий день! Сьогодні я хочу взяти у вас інтерв'ю. - Добрий день! Я рада відповісти на ваші питання. - Ким в працюєте? - Я працюю адвокатом. - Чи важка для вас ця професія? - Ні. Не зовсім важка. - Чим ви займаєтесь в вільний для вас час? - Я займаюсь малюванням. Також полюбляю писати вірші та оповідання. - Ви поєднуєте своє хоббі з професією? - Іноді можу щось написати про свою професію. - Зрозуміло. Вам було легко вчитися на адвоката? - Ні. Я вміло працбвав над кожним завданням поставленим перед мною. Я хотів стати адвокатов - я ним і став. Я добився того що хотів. - Чи добре ви вчились в школі? - Не зовсім. Були проблеми з математикою та хімією. Та це мені не завадило вивчитися на таку поважну професію. - Дякую за те, що відповіли на мої запитання. До побачення! - Вам теж дякую. До зустрічі!
Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо. Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом. Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета. Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".
високий - низький
щедрий - скупий