Яка це добра й світла година, коли село йде на Великдень до церкви! Вийнято зі скринь і шаф найкращий одяг, а для нас він таки найкращий у світі. Вишивані сорочки та блузи, на яких барвляться квіти й чарують око предивні візерунки, вишивані кептарики, брилики на хлопчиках, віночки й стрічки на дівчатках. І все це нове, одягнуте сьогодні вперше, бо цілий рік готувалося до Великодня. Сплетені з лози й розмальовані майстровими руками кошики, прикрашені вишиваними рушниками. Усе чисте й біле, як цей світ, чекає на себе краплі свяченої води.
А церква й довкола церкви — мов великий живий квітник. Люди прийшли посвятити паски. Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній тленості. Рід коло роду, як з давніх-давніх часів. А серце звернуте до неба, і тиша така дзвінка, ніби щойно над цим окрайцем української землі перелетіли святі.
І не перепинити цієї живої народної ріки до церкви, бо в її святості живе наш дух, бо так виростали наші традиції, єдналася нація, так благословилася незалежна Україна
Одного разу два учня-Вітя і Максим,зустрілися в автобусі.Вони почали обговорювати байку Григорія Сковороди "Жайворонки".
-Знаєш,Максиме,а байка цікава.Та черепаха хотіла навчитися літати,але результат-вона впала в воду,налякавши Жайворонка,-задумливо сказав Вітя.
-Так,-згодився Максим,-дійсно,ти правий.Але ж мораль не така.
-А яка ж,-здивувався Вітя.
-Ну яка ж ,яка ж.А така:не берись за діло,яке не по тобі.Те,жо не можеш робити-не чіпай.Розумієш?
-Так,розумію.Мені дуже подобається цей байкар.У нього навіть мораль важко відшукати.А моралей може й кілька бути.Наприклад,одну морать ти сказав,а другу забув.
Тепер вже здивувався Максим:
-Невже?А я не знав.
-Так,так,забув.Ще не можна дивитися на людину лише по зовнішності,як це зробив Жайворонок.Якби він подивився на черепаху,він би зрозумів,що це зовсім не птах.
-В цей раз правий ти.Ой,мені вже потрібно бігти.До побачення!
Хлопчики розпрощалися і пішли по своїм справам.
Хай щастить!
ДО СЛІВ:
Сонечко-сонячний
земля-землянка
проліски-пролісковий