Батьки - це сам початок розиття дитини, вони певним чином формують сам характер та дитину. Батьки можуть повністю змінити життя дитини своїми вчинками. Якщо напрмклад матір буде вживати алкоголь при дитині, їй буде здаватися це нормою. Або-ж навпаки, кмітлива дитина в цьому випадку може зробити висновок того що це погано. Здебільш батьки люблять своїх дітей, та вчать їх хорошому, але не завжди виходить так як хотілося-б. Немає ідеальних батьків, так само як і ідеалтних дітей. Тому я вважаю що це питання є чисто субєктивним, але всеж-таки в надзвичайних, незрозумілих, тяжких ситуаціях краще прислухатись до порад батьків.
Ось і закінчилися новорічні канікули. Дуже багато цікавого відбулося за цей період. Для початку розповім про те, як я зустрів Новий рік.
30 грудня ми з татом пішли за ялинкою. Дуже довго вибирали, але таки обрали пухнасту сосну невеликого росту. Коли прийшли додому, тато відразу поставив її на столик в кутку зали. Я взявся прикрашати ялинку гірляндою, яка яскраво світиться, красивими ялинковими іграшками і білим струмливим дощиком. До того моменту, коли я закінчив наряджати ялинку і прикрасив зал зі своєю кімнатою, мама прийшла з роботи. Я взявся допомагати їй готувати різні страви до новорічного столу.
Сам Новий Рік я святкував у домашньому колі: з мамою, татом і сестричкою. Ми слухали новорічне привітання президента, годинник пробив 12, і я загадав бажання, яке має збутися цього року. Дід Мороз приніс мені під ялинку футбольний м’яч, книгу з повістю Артура Конан Дойля «Собака Баскервілів», красиві зошити і багато солодощів. Загалом, все те, що я хотів. А наступного дня ми пішли в гості до бабусі з дідусем, привітали їх з Новим роком, а потім поїхали на виставу біля ялинки на центральній площі міста. Там влаштовували конкурси Дід Мороз зі Снігуронькою, ми з ними водили хороводи, співали пісні. Я розповів вірш Дідові Морозу, і він мені подарував фотоальбом.
В інші дні я гуляв у дворі зі своїми друзями. Ми ліпили сніговика, грали в сніжки і каталися з гірки на санчатах. Також я ходив з батьками на каток. Хоч я не дуже гарно вмію кататися і був там вперше, мені дуже сподобалося, і я із задоволенням піду ще раз, коли мама з татом дозволять.
Настало Різдво. За вікном йшов красивий сніжок, настрій у мене був святковий. Ми зібралися всією родиною йти в гості до хрещеної сестри, бо мої хресні живуть не в нашому місті. Гостей у них було багато, і ми добре провели час: розмовляли, жартували, сміялися і навіть танцювали. Мені дуже сподобалося гати, як мама з моєю старшою сестрою ворожать в ніч перед Різдвом.
На Старий Новий Рік до нас в гості приїхав мамин брат з сином. Ми всі разом пішли прогулятися по місту. Показували їм пам’ятки нашого міста, відвідали театр і були в цирку. А згодом вбралися в костюми і пішли посівати по сусідах і родичах. Цей день мені запам’ятався найбільше. Ми ходили по домівках, бажали людям щастя, здоров’я, благополуччя, радості, успіхів у Новому Році, бажали це навіть перехожим на вулиці. У всіх відразу піднімався настрій. Нам вдалося заробити цілий мішок солодощів, фруктів і грошей.
Так швидко пролетіли новорічно-різдвяні свята, прийшов час готуватися до нового навчального семестру. Я повторював пройдений матеріал з літератури, математики та української мови. Мама перевіряла вправи, які я виконував, а татові я розповідав вірші, які вивчив. Почав читати «Собаку Баскервілей». Батьки пообіцяли мені влітку поїздку на Чорне море, якщо я на відмінно закінчу цей навчальний рік. Буду старатися, бо дуже хочу поїхати на море, купатися і засмагати під теплим сонечком.
Цікаво простежити, як змінювався погляд на людину, її життєву місію і місце у всесвіті протягом сторіч. Згадаймо фаталізм давніх греків та римлян: вони вірили, що життям людей повністю керують боги, все визначаючи наперед. Долю, визначену олімпійськими богами, на думку давніх народів, не можна було змінити. У часи Середньовіччя людина все ще перебувала під тиском догм, визначеності наперед. Тільки в епоху Відродження починається розквіт незалежності людської істоти, постулюється свобода вибору, можливість самому вирішувати свою долю.
У цей час митці у творах мистецтва пропагують принципово нові ідеї: вважається, що людина містить бога в собі, сама є напівбожественою істотою, здатна творити, розвиватися, обирати свою долю. Так само й пізніше, натхненні відкриттями науки, розвитком цивілізації, люди дедалі більше вірять у власну відповідальність за своє життя, у право змінювати та обирати свою долю. Як бачимо, погляди на саму людську сутність змінювались протягом сторіч.
Чи було щось, що поєднувало всі ці думки та теорії? Безумовно! Яку б концепцію не підтримували представники того чи іншого історичного та культурного часу, яку б філософську школу не вважали найкращою, проте зоставалися вічні, загальні цінності. Людина за природою своєю добра, народжена у добрі і створена для добра. Людина має дар від Бога: можливість творити, розвиватися, кожен народжується, маючи певні таланти, — треба лише розвивати їх, а не «закопувати у землю», як кажуть.
Схожі погляди висловлює Василь Симоненко у своїй поезії із промовистою назвою «Ти знаєш, що ти — людина?». На початку твору поет зазначає: «Усмішка твоя єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні». Ця фраза проходить рефреном крізь увесь поетичний твір. Головним у людині, як можна зрозуміти з поезії, Василь Симоненко вважає індивідуальність, особистісне начало.
Спочатку ця думка видалася мені не новою, але потім я зрозумів, наскільки важливою вона є, наскільки загострюється її актуальність у наш час! Адже зараз риси індивідуальності часто стираються. Глобалізація, про яку постійно сперечаються представники різних політичних та громадських організацій, напевне, має свої позитивні риси, але так часто вона призводить до нівеляції відмінностей між людьми, між цілими націями.
Люди прагнуть певної уніфікації одягу, з'являється поняття «загальних, світових» мов (такою стає англійська), в електронному спілкуванні за до нтернету стираються майже всі вікові, соціальні відмінності між людьми. Я впевнений, що це є проблемою на сучасному етапі розвитку людства, яку треба розв'язувати, принаймні намагатися розв'язати. Не треба намагатися самотужки змінити світ: рясно розсипати антиглобалістські гасла і подібне, — мені здається, треба почати з себе, з визначення індивідуальності у собі. Люди, які мають власний стиль в одежі, власну неповторну манеру говорити та є незалежними й оригінальними у думках та поглядах на життя, привертають до себе увагу, з ними приємно та цікаво спілкуватися.
Тож треба більше уваги приділяти своєму розвиткові, виробленню власних смаків та поглядів, пам'ятаючи, що будь-яка людина неповторна. І дуже добре, що є літературні твори, які нагадують нам про такі важливі аспекти людського життя, допомагають нам у суєті повсякденності не забути вічні моральні категорії, не загубити головне у собі: усвідомлення того, що кожен з нас — Людина