Я казала це вже неодноразово і продовжую це стверджувати: Тарас Григорович Шевченко для нашого народу, для України, – це не просто поет чи художник. Він став ковтком свіжого повітря, ковтком натхнення, цілющим струмком посеред пустелі для багатьох поколінь. До нього йшли за благословенням: і незламні воїни, і освічені інтелігенти, і працьовиті селяни. Головною мрією славетного Кобзаря було безхмарне майбутнє для України, тому так сильно прагнули знищити його книжки можновладці, змусити мовчати Шевченка, заславши його далеко від дому…. Минули століття, зараз Україна – це незалежна держава, проте й досі непокоять сумніви: чи піднялися ми з кріпосницьких колін, чи навчилися жити без ката і чи робимо усе, що від нас залежить задля щасливого майбуття?Шевченків ідеал людини й загалом майбутнього вимірюється добром, точніше – здатністю творити добро, чинити щось хороше кожного дня, не очікуючи нагороди чи похвал.
- Доброго ранку, мамо, тату. З Новим роком вас! - І тебе з Новим роком, Максику. - Я приготував вам подарунок. Ось цей мамі, а цей татусеві. - Яке гарне кольє, синку! Дякую. - Дорогесенька моя, я тобі приготував таке саме кольє. І робили його за моїм дизайном! - Татку, заспокойся. Ось, тримай. - Я приготувала такий самий годинник. - Ну, нічого страшного. - А чого почервонів? - Я хотів вас порадувати і подивився, що ви приготували один-одному. Таке ж саме й я подарував. - Синочку, найкращий подарунок для нас - твоя посмішка. - Я згоден з мамою. - А я думав... - Максимку, хоч би ти й нічого не приготував, ми б розлюбили би тебе. Ось, подивися, що ми приготувати. - Дякую, мамо. Дякую, тату.
