Я думаю, школьная перемена должна быть для всех разной. Один хочет тихо посидеть в кресле и расслабиться, послушать нежную музыку, сопровождаемую шелестом волн и криком чаек. Другому нужно плотно поесть. Третьему — побегать с мячом или поиграть в настольный теннис. Мы все разные и не можем желать одного и того же. Значит, в школе обязательно должна быть комната психологической разгрузки. В ней — тишина, звуки из шумного коридора не будут проникать благодаря хорошей изоляции. Цветы, аквариум, мягкие диваны и кресла, музыкальные центры с наушниками — всё это за несколько минут снять стресс, отдохнуть. Буфет — необходимость для учеников. Причём он должен работать так, чтобы не было очередей. Иначе всю перемену простоишь за булкой и стаканом чая, а потом будешь всё это не прожёвывать, а стремительно проглатывать. Наконец, специальный малый спортзал для желающих активно отдыхать на перемене. Здесь — стол для тенниса, мячи, скакалки, гантельки, простейшие тренажёры типа велосипеда или беговой дорожки. Надеюсь, всё это появится в нашей школе в ближайшее время. Так хочется на переменах не бродить уныло по коридорам и не сидеть в шумном классе! (172 слова)
Визначною пам’яткою історії та культури є пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві. Це, по суті, єдине, що матеріально увічнює пам'ять про гетьмана. Могили його немає. Через сім років по смерті Хмельницького шляхетське військо захопило на якийсь час Суботів. Тоді й було навмисно викинуто з домовини кістки ненависного ворогам полководця. Безсилі перемогти живого, вороги позбиткувалися з мертвого. Ідею спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому вперше висунув у тридцяті роки минулого сторіччя видатний історик, перший ректор Київського університету Михайло Максимович. Місце для встановлення пам’ятника вибране не випадково. Саме тут, на майдані проти Софійського собору, після перемоги під Пилявою та Зборовом зустрічали свого славного гетьмана кияни. Роботу над пам’ятником було доручено славетному скульпторові Михайлу Микешину. Митець задумав багатофігурну композицію, проте здійснити задум не вдалося через брак коштів. Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – більше 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний камінь (постамент спроектовано київським архітектором В.Ніколаєвим). Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади. Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля. Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу. Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.
Зимовий ліс схожий на зачаровану країну Снігової королеви. Тут царює тиша. Пухнастий білосніжний килим вистеляє землю. Він також накинутий на гілки дерев, як шуби.
Здається, ніби дерева в зимовому лісі одягли казкове вбрання. Все навколо прикрашене сліпучим снігом, прозорим льодом та сріблястою памороззю. Ліс – неначе скарбниця тендітних зимових коштовностей.
Тільки гілки замерзлих дерев іноді риплять та тріщать від морозу. Та скрипіння снігу під ногами порушує тишу під час прогулянки зимовим лісом. Але взагалі взимку тут важко прходити. Можна провалитися в замет по коліна, а бува, що й по пояс.
Коли йдеш зимовим лісом, здається, що в ньому немає жодної живої душі. Нібито всі птахи, звірі й комахи покинули цю місцевість в пошуках тепла або залягли в сплячку. Навіть ворони подалися до міста, годуватися біля людей. Але цієї ж миті заєць-біляк, невидимий на снігу гає за мандрівниками. Життя в зимовому лісі затихає, але нe зупиняється.
