Привіт! Як справи?
- Доброго ранку! Нарешті зустрілися, сто років не бачилися! В мене все добре. Як ти?
- У мене теж все гаразд.
- Куди підемо?
- Можна у кіно, парк чи кафе. Тож обирай.
- Тоді я пропоную спочатку прогулятися до парку, а пізніше можна буде відвідати одне затишне кафе.
- Ну, то добре, ходімо вже. Розповідай, як твої успіхи у навчанні
- Усе добре, потроху просуваюся.
- Як не дивно, але в мене теж саме.
- Тож усе, як завжди.Ого вже 13 година мені потрібно йти!
-Куди?
-Ми з мамою йдемо у кіно.
-Я сподіваюся що ми ще зустрінемося.Бувай!
-Бувай!
Жив на світі іменник. Він був дуже гарний, до людям називати речі своїми іменами. Усі любили іменник та поважали його за цю службу, але іноді він почував себе в реченнях дуже самотньо. Частіше всього сумував іменник тоді, коли ним користувалися маленькі діти, що не знали ще досить слів, аби складати великі речення. Тоді він кликав на до свого друга — прикметника. Коли прикметник приходив, то речення ураз ставало цікавішим та гарнішим. Іграшки ставали не просто іграшками, а цікавими. Дівчатка не просто дівчатками, а красивими. Вони допомагають одне одному постійно.