Жити за містом – це надзвичайно. Чисте повітря, майже нечутно шуму машин, а лише спів пташок та квакання жаб у річці, яка знаходиться навпроти мого дому. Напевно, не кожен може розділити мою любов до села. Більшість людей звикли до життя у місті, де постійний ритм, усі кудись поспішають, не звертають уваги один на одного. А в селі все навпаки, пройти вулицею і не зустріти знайомого — майже не можливо, всі один з одного знають та завжди вітаються.
Моє село досить маленьке, але дуже затишне. Часто я люблю прогулятися вуличками, особливо ввечері, коли можна побачити неймовірний захід сонця. У моему селі дуже багато місць для відпочинку. Зокрема відпочити можна на березі річки, в якій можна влітку ще й поплавати. Також гарно відпочити можна на природі, де встановлено багато столів та лавок, щоб люди могли зручно розташуватися та поласувати чимось. Ці місця у Криничному користуються великою популярністю, там часто відпочивають як жителі села, так і приїжджі. Також часто на берегах нашої річки можно побачити рибалок, які приїздять до нас з міста, та залишаються на декілька днів.
Що нам потрібно відроджувати (твір на суспільно-політичну тему)
Объяснение:
Кожна країна, у якій усе гаразд, має свою історію, культуру, територію, мову, патріотично налаштований народ, сталу економіку. Наша Україна усім цим несповна володіє.
Ми маємо славну історію, героїчне минуле. Про давніх українських козаків слава поширилася по всьому світу. Так, минулим ми можемо пишатись. Але ж тільки історією жити не можна, а про нашу сучасність подумати страшно. Як ми живемо? Неначе нація, яка з'явилася невідомо звідки і невідомо куди подінеться, яка зараз нічого не має і навряд чи щось матиме.
Мали ми також і культуру. Мали цікаві обряди та звичаї, які вирізняли нашу країну серед інших, були притаманні лише Україні. Зараз ми усього цього не пам'ятаємо чи не хочемо пам'ятати.
Територія нашої держави величезна і оком не осяжна. Землі на ній дуже родючі. Інші країни навіть заздрять Україні через це. У страшні роки війни фашистські окупанти ешелонами вивозили наші чорноземи на фашистські землі. А ми не цінуємо щедрості наших ґрунтів, не підтримуємо чистоту і порядок на своїй території, не вміємо користуватися нею.
А мова — це зараз взагалі болюча тема. Українська мова за своєю мелодійністю посідає друге місце у світі, попереду лише італійська. А розмовляти нею багато хто з українців не хоче, соромиться, цурається її, перейшовши на російську. А нам ще Шевченко заповідав: "...і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь"...
Про патріотизм нема чого й казати. Наш народ, здається, живе окремо від країни, в якій усі ми народились. Може, усе це відбувається через економічну кризу, яка оселилася на теренах нашої неньки-землі. А економічна криза, в свою чергу, виникла через невміле керування Україною. І нам залишається або чекати на людину, яка прийде до влади і зможе вдало впорядкувати нашу державу, або ж самотужки відроджувати свою культуру, мову, економіку.
Але нам треба поспішати, швидше вирішувати це питання, доки Україна зовсім не зникла з обличчя планети як співуча і красива країна.
