Одного разу я з татом в мамою пішов гуляти в зоопарк.Там я бачив різних тварин а саме ведмедів білок лисичок і ще багато цікавих тварин.Потім ми з сім'єю пішли в парк купили морозива посиділи та поїхали додому а дома мене чекали дідусь та бабуся.Я їм розповів чи розповіла про те як я з мамою та татом ходили в зоопарк я дізнався багато чого нового.Мені дуже сподобалось піти з татом в мамою в зоопарк.
Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. по тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. і культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною. що означає культура мовлення? це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства. і хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. у побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. бо тут ніхто не поставить нам «двійку». але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? що красивого в безграмотності? хіба це робить спілкування приємнішим? мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. до того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим. мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за культурного мовлення – це доступно кожному.
Чотири десятиліття хіт івасюка співають з великої сцени, на весіллях, у дружніх компані слова “ти признайся мені, звідки в тебе ті чари” знають всі – від чернівців до далекої камчатки. саме від чернівців. адже 13 вересня 1970 року звідси у світи полинула ця пісня. 21-річний студент чернівецького медичного інституту володя івасюк виконав свою “руту” в прямому ефірі відомої колись телепрограми “камертон хорошого настрою”, що на всю україну транслювалася з театральної площі столиці буковини. а вже незабаром на цього молодого хлопця звалилася всесоюзна учора, 12 вересня, на театральній площі у чернівцях знову звучала “червона рута”. свято української пісні, до 40-річчя нев’янучого шлягера, зібрало молодих місцевих виконавців, поетів, друзів та родину композитора, очевидців тієї пам’ятної події. 13 вересня 1970-го ця площа була такою ж людною. жителі чернівців зупинялися, проходячи повз. і саме вони були першими свідками народження нині всіма улюбленої пісні. з точки зору музики, «червона рута» – абсолютно звичайна пісня: слова, що легко запам’ятовуються, проста мелодія. але, тим не менше, володимир івасюк три роки присвятив роботі над нею. розпочалося ж все зі збірника коломийок відомого українського фольклориста та етнографа володимира гнатюка. івасюку було 18 років, коли у великій батьківській бібліотеці він знайшов цю книгу, а в ній - незвичну назву квітки – черлена рута… - це був 1967 рік. і, власне, з цього часу розпочинається робота композитора над піснею, - розповідає «вз» наталія мороз, головний зберігач фондів чернівецького обласного меморіального музею володимира івасюка. – володя зацікавився незвичною назвою, але нічого більше про це не знав. а в 1969 році разом із батьком, письменником михайлом івасюком, поїхав у фольклорну експедицію в село розтоки путильського району чернівецької області. там від місцевих гуцулів почув легенду про таємничу квітку. за нею, рута рідко квітне червоним цвітом – в ніч на івана купала, та й то на коротку мить. але дівчині, якій пощастить знайти й зірвати ці чарівні пелюстки, випадає щастя своєю вродою зачарувати хлопця. івасюк довго шліфував свій текст, переробляв, дописував. з перших варіантів пісні зберігся ось такий:
