Визвольні традиції наших предків І. Франко у творі «Захар Беркут» блискуче втілив у художніх образах тухольців, Захара Беркута, Максима, Мирослави. Він змалював картини героїчної боротьби проти монгольської навали. Любов до батьківщини керує всіма вчинками тухольців. Захищаючи свою батьківщину, народ сповнений патріотичного піднесення, здатний на високий подвиг. Мов казковий велетень, перемагає він вдесятеро сильнішого ворога. Всі тухольці — активні учасники боротьби з монголами. Їм є що боронити: у кожного є невеликий шматок рідної і такої прекрасної землі-матері. Вони працьовиті, спільними зусиллями викували у твердій скелі вигідні стежки, провели в горах дорогу, засівали зерном поля, будували на річці загати, а тепер зупиняють ворога. Як прекрасно описує І. Франко захисників, які добирає порівняння, епітети, метафори! «Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло» . Проте не може захоплення викликати ворог, що прийшов на цю землю. З огидою І. Франко описує завойовників: «Виринають перед очима чорні страшні голови з маленькими блискучими очима. Очі ті тривожно несхибно, мов закляті, глядять на тухольців» або: «Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх сила по долині».
Осінь - пора незвичайна: вона комусь подобається, комусь не дуже, а комусь взагалі хочеться викреслити із списку пори років. З одного боку все погано: постійні дощі, опале листя, прихід холоду, відповідно похмурі думки. Але з іншого боку - все прекрасно: світить сонечко, накрапає веселий дощик,сади й городи обдаровують нас стиглими плодами... Так можна продовжувати до безкінечності! Але я маю свою думку й уявлення про осінь. Осінь - дуже романтична й душевна пора, бо нема нічого кращого за осіннє небо, духмяні фрукти й овочі... Я обожнюю це! Ото ж бо, мені подобається осінь...
Українці - дуже щирий, гостинний, доброзичливий, терплячий народ. Багато незгод випало на його долю, але він завжди знаходив сили, щоб подолати їх. А що було б, якби всі українці були як одна сім'я? Мабуть, тоді наша країна була б міцною, згуртованою, розвиненою, стояла б на одному рівні з передовими європейськими державами. Кожен українець турбувався б про стабільність своєї Батьківщини, адже в сім'ї кожен піклується про добробут всієї ї родини. Покращали б умови життя. В країні не було б жебраків, безхатченків, українці не виїздили б за кордон в пошуках роботи. Всі б працювали для розвитку своєї країни, бо кожен відчував підтримку іншого. Стало б чистіше навколишнє середовище. Ми б забули про екологічні проблеми, перестали хворіти, більше посміхались один одному. Отже, якби українці були як одна сім'я, то наша країна стала б країною-садом.
Всі тухольці — активні учасники боротьби з монголами. Їм є що боронити: у кожного є невеликий шматок рідної і такої прекрасної землі-матері. Вони працьовиті, спільними зусиллями викували у твердій скелі вигідні стежки, провели в горах дорогу, засівали зерном поля, будували на річці загати, а тепер зупиняють ворога. Як прекрасно описує І. Франко захисників, які добирає порівняння, епітети, метафори! «Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло» . Проте не може захоплення викликати ворог, що прийшов на цю землю.
З огидою І. Франко описує завойовників: «Виринають перед очима чорні страшні голови з маленькими блискучими очима. Очі ті тривожно несхибно, мов закляті, глядять на тухольців» або: «Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх сила по долині».