1. У рідному краю росте червона калина, яка оповила своїми вітами історію мого народу. 2. Я бачу рідний краю, мою неньку, домівку, і щастя переповнює мене.
ЛЕГЕНДА ПРО ЛІЛІЮ Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну. В одному селі ( а скільки таких сіл на широкій Україні ) росли і розквітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії. Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопились в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згорище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світла. А ввечері, з запахом сонця, ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями, просипаються з сонцем і засипають з його заходом.
Тіло жовте, Серце чорне: Тіло мовчить, А серце говорить. (Олівець) Тоненьке, кругленьке, Серце чорненьке. Хто на його слід погляне, Думку його взнає. (Олівець) Чорний Іван, Деревяний каптан, Де носом проведе, Там помітку кладе. (Олівець) Загадки про ручку Сталевий коник по білому полю бігає, За собою чорні сліди залишає. (ручка) У пеналі в неї дім, Поряд з олівцем у нім. Може цифри рахувати І перекази писати. (ручка) Загадки про зошит То в клітинку, то в лінійку, Написати тут зумій-но, І намалювати дещо зможеш, Називаюся я … (зошит) *** Чи в лінійку, чи в клітинку, Чистим був, та за хвилинку Мерехтить від цифр та літер. Здогадались, що це, діти? Ручці він говорить Це шкільний учнівський… (зошит
2. Я бачу рідний краю, мою неньку, домівку, і щастя переповнює мене.