Діалог двох людей, котрі не можуть дійти до спільної думки, що таке щастя, який ми почули в метро : - Живу на світі вже 45 років, і йдосі не можу зрозуміти що таке щастя? Можливо його в мене немає? - Ти напевне не розумієш, що воно перед тобою. - В тебе є дружина, мама, тато, діти, всі вони здорові, в тебе є робота на якій тобе добре платать, тобі ця робота до душі.Що тобі ще поьтрібно в цьому житті? -Навіть не знаю, але все одно щось не те... - Давай покажу на прикладі: ось поглянь, цей хлопець, що сидить з права, подивись на нього, він щасливий. І знаєш чому? -Ні, я так не думаю, як він може бути щасливим, адже у нього немає ніг, і він на колясці? В чому його щастя??? - А щастя його в тому, що в нього є сім"я, кожен день він іде на цьому метро до станціі "Щастя" на якій цому допомагають зійти, там його зустрічає його кохана. І кожен день, він дарує їй квіти, на протязі 10 років. А ти говориш, що ти нещасливий, адже у тебе є все. -Так, ти на певне маєш рацію,щастя у простих речах, а я їх не помічаю. Дякую тобі велике. Ти мені дуже допоміг, адже на протязі 20 років, я не відчував себе таким щасливим як зараз. А ось і моя станція "Щастя". Бувай. -Бувай
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
Настала зима.Вона принесла нам багато ігор і розваг.Також вона принесла нам холодні, морозні ранки. Коли за вікном лютує мороз і йде пухнастий сніг. Бо сонце вже не гріє землю як раніше.Іноді буває так холодно, що в деяких містах відкривають медпункти для людей, які постраждали від морозу.Також може іти багато снігу.Це проблема для авіакомпаній і людей, бо авіакомпаніям доводиться забороняти переліт до інших країн і через це деякі люди не можуть повернутись на Батьківщину. Крім цього зима принесла нам таке чудове свято як "Новий Рік" по телевізору цілий день ідуть новорічні телепрограми, які надають атмосферу свята. Такі пішли холодні ранки...
- Живу на світі вже 45 років, і йдосі не можу зрозуміти що таке щастя? Можливо його в мене немає?
- Ти напевне не розумієш, що воно перед тобою.
- В тебе є дружина, мама, тато, діти, всі вони здорові, в тебе є робота на якій тобе добре платать, тобі ця робота до душі.Що тобі ще поьтрібно в цьому житті?
-Навіть не знаю, але все одно щось не те...
- Давай покажу на прикладі: ось поглянь, цей хлопець, що сидить з права, подивись на нього, він щасливий. І знаєш чому?
-Ні, я так не думаю, як він може бути щасливим, адже у нього немає ніг, і він на колясці? В чому його щастя???
- А щастя його в тому, що в нього є сім"я, кожен день він іде на цьому метро до станціі "Щастя" на якій цому допомагають зійти, там його зустрічає його кохана. І кожен день, він дарує їй квіти, на протязі 10 років. А ти говориш, що ти нещасливий, адже у тебе є все.
-Так, ти на певне маєш рацію,щастя у простих речах, а я їх не помічаю. Дякую тобі велике. Ти мені дуже допоміг, адже на протязі 20 років, я не відчував себе таким щасливим як зараз. А ось і моя станція "Щастя". Бувай.
-Бувай