На землі істот більше, ніж людей. Вони мають свої переваги, завдання та функції. Я люблю всіх тварин. Особливо люблю котів. Коли я вперше усиновив кота, це був маленький котик. Йому, мабуть, був лише місяць. Вона мила і ніжна. Він поміщається в одну долоню. Граю вдень і даю молоко. Він звик до мене і почав балувати мене. Хоча я підготував йому місце перед сном, він біг і занурювався в мою кишеню. Під ковдрою, на моїх руках, спала лише купка істот. З часом вона теж зросла. З’явились його вчинки, витівки, хитрощі. Якщо ти її пестиш, вона буде пестити тебе, якщо ти лаєш її, вона повісить голову і ляже. Наче він стежив за мною крадькома.
Він усе розуміє. Одного разу я вийшов прийняти ванну, взяв піднос, приготував воду і вийшов на вулицю. Я повернувся додому за шампунем і вивів кота. Це було так, ніби він щойно пройшов по проходу. Настрій зник. Шукав півгодини. Немає. Я пішов у задню кімнату і почав озиратися. Я побачив, що воно тихо було в овочевому кошику. Він знав, що я збираюся прийняти душ, і сховався. Такі цікаві вчинки неминуче радують людину
- Скажіть, ви спілкуєтеся українською мовою у своїй родині?
- Я добре знаю і люблю українську мову, але спілкуємося ми російською.
- А можна спитати - чому?
- Так, я відповім. Російська - моя рідна мова, так само як і моїх батьків, сестер і братів.
- Але ж ви живете в Україні...
- ... тому я повинен розмовляти українською, так?
- Так.
- Але я вважаю, що в демократичній країні не можна диктувати людині, якою мовою їй спілкуватися. Це вона вирішує сама, і жодний закон не може її до цього примусити.
- Дякую за щиру відповідь.
- Так
