Дельфіни поводяться на морях, як справжня рятувальна команда, допомагаючи людям, що попали в біду. Більш того, зареєстровані десятки випадків, коли хворі і поранені дельфіни самі припливали до людей по до або звали на виручку до дитинчати, що заплуталося в мережах. Що ж спонукає дельфінів рятувати тонучих людей, виштовхуючи їх з води? Виявляється, це пов'язано з властивим ним природженим рефлексом виштовхування родичів на повітря.Дихання у дельфінів може здійснюватися лише при винирюванні. Якщо ж дельфін, що ослабів, або новонароджене дитинча не в змозі піднятися на- верх і виставити голову з води, то на до йому, по видаваних їм сигналах лиха, прийдуть інші дельфіни і виштовхнуть його з води. Рефлекс виштовхування виявляється у дельфінів і побачивши мовчить і навіть мертвого родича. Цим і пояснюється виштовхування з води тонучих людей.
ІІ. Взимку сплячі тварини всього на який-небудь градус тепліше навколишнього повітря, у декого температура падає навіть до п'яти градусів морозу. Серце у них хоч і ледве-ледве, але б'ється, тоді як у тварин, що не впадають в сплячку, серце зупиняється при температурі тіла 15 градусів. У ссавців разів в 10 знижується газовий обмін і в 40 разів – дихання. Їжак робить, що згорнувся в клубочок, ледве уловимий вдих один раз в хвилину. Ховрах, що занурюється в сплячку в цілому на 9 місяців, або кажан встигають 97 за цей час перебачити всі сни, які лише можуть приснитися. Сплячка – найяскравіший прояв сезонно-річних ритмів. А їм підкоряються і тварини, що відзначають прихід зими і літа зміною вбрання, і рослини, що зацвітають, приносять плоди і що скидають листя в певний термін, і нарешті, людина, яка зміну сезонів відчуває інколи дуже гостро.
В другій половині 50-х років XIX століття серцем Т. Г. Шевченко повністю заволодіває мрія створити нарешті сім’ю і одружитися на дівчині, яка була б з його рідних країв. З цією метою він приїжджає із Петербурга до родичів, де сподівається знайти свою другу половинку. Там же він хоче придбати для себе невеличку садибу.На Батьківщині поет зустрічає подружню пару Максимовичей – чоловіка М. О. Максимовича і його жінку – М. В. Максимович. Саме Марія Василівна становиться дамою серця Великого Кобзаря, але він добре розуміє, що ніколи в житті не отримає цю жінку в якості дружини, навіть незважаючи на подвійну різницю віку Марії Василівни та її чоловіка. Надиханий нерозділеним коханням, Т. Шевченко вирішує написати портрет улюбленої жінки. Цей портрет було створено, він дійшов до наших днів і ми маємо змогу його побачити.Портрет Марії Максимович був написаний на тонованому папері звичайним олівцем і крейдою. На портреті ми бачимо привабливу дівчину років двадцяти-двадцяти п’яти, яка трохи схилила в бік голову та про щось, мабуть, замріялася. Її чорне волосся заплетене у косу, яка скручена на голові згідно дівочої моди того часу. У неї красиві великі очі, тонка шия та миле обличчя. Але приваблює в цьому портреті не щось окреме, а загальний образ, бо цей образ поет виписав з такою любов’ю, що вона проглядає у кожній рисці дівчини, у кожній рисці портрету.На мою думку, якщо уважно придивитися до портрета Марії Максимович, написаному Тарасом Григоровичем за час короткого візиту до родини Максимовичів, то можна зробити висновок, що раніше він нікого з жінок не писав з таким натхненням, з такою душевністю. Надзвичайно великі очі Марії Василівни, по-особливому сяючий вираз обличчя, димчастий ореол якоїсь прозорої накидки навколо голови – все свідчить про те, що образ був створений закоханим художником, який обожнював свою модель.
