Гори, ще неосвітлені сонцем, виділялися на посвітлілими небі. На темному тлі гір, вкритих непрохідними лісами, проносилися клапті туману, а внизу стояли сутінки. Річка, нескута льодом, похмуро котила води. Нестихаючий вітер не прогнав залишки нічного туману. Раптом на вершині кручі спалахнули і засвітилися, ще не роздягнуті осінню, модрини. Перший промінь, поки невидимого сонця, торкнувся стрімчака. Вогняне коло показалося над непокритою деревами частиною гори. На єдину мить засвітилася навіть темна річка, а потім дно долини знову стало холодним і синім.
- Привіт, Оленко! -Привіт, Петрику! -Чого така сумна? -Та нічого, сьогодні вбрала таке гарне плаття..Сама його шила, стралась, а подруги сказали, що воно їм не подобається та я даремно лише ци займаюсь. Я в сльози, так образливо, нікому не сподобалось! - Оленко, ніколи цим не переймайся! Я сьогодні коли йшов додому побачив такого дідуся.. подряпана одежа, на ньому лише штани, капці та кофта, а на вулиці вже мороз..І от бачу, йде хлопчик, років 9, навкруги слизько, він йде, спотикается і на дорогу падає, а на зустріч йому машина із шаленою швидкістю... -Який жах!! І що далі? -Цей дідусь почав бігти, не зважаючи на ожеледицю й сильний вітер, і в останній момент піднімає цього хлопця, а сам опиняється під машиною. Його забрала швидка, це просто диво і мені здається доля. -Ти перевернув мій світогляд.. Не знаю, що відповісти. -Ось одразу після тебе йдемо з Павликом у лікарню, до дідуся Олега, з подарунками.. Тому я хотів тобі сказати, Оленко, не одяг прикрашає людину, а добрі справи! -Петрику, я теж хочу відвідати цього дідуся, він заслуговує на вдячність! -Ходімо!
