1. Серія картин, за яку майстриня українського декоративного мистецтва Марія Приймаченко удостоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка, має назву «Людям на радість» (М. Шинкарук). 2. Українська тема у творчості І. Айвазовського присутня і в образах міст, і, зрештою, у самих краєвидах Чорного моря, по якому плавали ще човни князя Олега й козацькі чайки (Ю. Белічко). 3. Поворотним в історії Качанівки (зараз унікального архітектурно-паркового ансамблю) був момент, коли її власником став генерал-губернатор Петро Рум'янцев (В. Панченко). 4. Григорій Сковорода народився в селі Чорнухи, що на Полтавщині, у козацькій родині (Д. Степовик). 5. Кожен раз зустрічаю весну з відчуттям, ніби у світі відбувається щось нове, незвичайне (С. Плачинда). 6. Дівчина, яка не спромоглася наготувати приданого, в народі вважалася ледащицею (В.Скуратівський). 7. Вчорашнє — ніби сон, що випурхнув з очей (В.Симоненко). 8. Ніколи не забуду своєї першої дитячої драми, що тяжко й надовго ранила моє серце (М.Міщенко).
Хліб — геніальний витвір людства.Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччяхарактерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовнезростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і за_гарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводитидокази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твер_дження, що найбільше багатство — хліб.Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші кош_товності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб зазолото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такізаощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамісвою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шма_ток хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимі_нювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні кар_тки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були навбивство заради шматка хліба.Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденнунорму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро_коричневийшматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційнесело: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у до_лоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі.Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Цежахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли нешанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народнамудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня».І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню за_водить лише сита людина.Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів.Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гос_тей, хлібом_сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хлібі сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символпраці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.
