Історія написання твору.
Повість «За сестрою» (1907) створена на основі довготривалого вивчення історичних матеріалів з часів татарських нападів на українські землі та їхньої ретельної художньої обробки. В центрі — захоплююча історія юного Павлуся, молодшого сина з козацького роду Судаків, який порятував від татарського полону свою сестру Ганнусю.
Тема: відтворення страшних картин поневолення татарськими загарбниками українського народу; зображення Павлуся, який докладає будь-яких зусиль, мужності, наполегливості, старанності, кмітливості для порятування своєї сестри з татарського полону.
Ідея: уславлення козаків — оборонців рідної землі, Павлуся — відважного лицаря, їх благородство, відповідальність, мужність; засудження татар та українців-зрадників.
Основна думка: тільки любов до рідної землі, батьківської домівки, тільки сила волі, цілеспрямованість, дружня завзятість до подолати будь-якого ворога заради щастя, радості, миру в кожній українській оселі.
Жанр: героїко-романтична повість.
Проблематика повісті:
• батьки і діти;
• життя і смерть;
• радість і трагедія;
• відповідальність і безпечність;
• вірність і зрада;
• добро і зло;
• щирість і хитрість, улесливість, підступність.
Відповідь:
Якось я ввечері довго перелистував сторінки атласу моєї рідної країни - України. Коли я ліг спати, мені наснився чудовий сон: у мене немов виросли величезні крила і я літав як птах. Я облетів всю Україну і побачив безліч чудових місць. Я літав над соборами Києва і замками Кам’янець-Подільського – міста, що зберегло дух середньовіччя. Я милувався старим центром міста Лева. Я відвідав Ужгород, Суми, Ровно, Полтаву та багато інших міст, побачив багато пам'яток історії та культури.
А ще я помилувався природою мого рідного краю - різноманітною, але завжди прекрасною. Я літав над степами Приазов'я та Карпатськими горами, над широкими ланами та густими лісами. Я зрозумів, що моя країна - найгарніша у світі, бо це - моя Батьківщина.
Пояснення:
Справжня мати нічого не пошкодує для своїх малят. Вона ніколи не залишить дитину в біді, а тим ьільше не кине її напризволяще. Мати завжди зрозуміє дитину, завжди поспішить їй на до не вагаючись, віддасть останній шматок хліба, а за порятунок дитини — навіть життя. Справжня мати невтомно піклується про своїх дітей. Хоч, на жаль, іноді ірапляються так звані матері-зозулі…
Любов матері до дитини — найсильніша у світі. Ііез глибокої, самовідданої любові до дітей не буває і Не може бути повноцінного сімейного виховання. Велика любов матері формує її авторитет і водночас силу виховного впливу. Однак в любові до дітей потрібно мати почуття міри, ніколи не впадаючи в нерозумну, сліпу любов, яка спотворює виховання, калічить дитину.
На мою думку, щастя матері залежить від її дітей. Це стан, коли на душі у матері мир, спокій і впевненість у тому, що з дітьми все благополучно. Без матері — найдорожчої у світі людини — світ здаватиметься дітям убогим, тому вони повинні оберігати серце матері, невичерпно щедре й нескінченне у своїй любові.
Жінці-матері було присвячено чимало літературних творів різних жанрів. Згадаймо хоча б поезії Василя Симоненка, Андрія Малишка, Бориса Олійника, які оспівують материнські почуття.
Громадянин, трудівник, мужній і несхитний воїн, готовий покласти голову за свою віру та свої переконання, починається із самовідданої, безкорисливої любові до матері.
Отже, висока мрія про ідеал, благородний порив до вираження себе в творчості, віра у власну несхильність і нездоланність у найтяжчі хвилини житія, радість подолання труднощів та усвідомлення власної мужності — усе це від матері.