Для мене моя матуся найгарн!ша й найрозумн!ша.Моя мама енрг!йна та сучасна.Вона добре виглядае ,п!клуеться за свое здоров.ята займаеться спортом. Атакож мама багато працюе.Через це в не! мало часу ,щоб прибирати та готовити !жу.Тому я з малечку вже сам себе обслуговую. готовлю для себе сн!данок, мию п!длогу, купую продукти. Цим моя мама пишаеться, що в не! е так!й пом!чник. А в в!льн! хвилини моя мама с!дае подивитись телев!зор ! пов,язати. !нод1 ми з мамою граемо у шахмати. Ще моя мама любить кв!ти. В не! дуже багато кв!т!в ростуть на п!дв!конн!. Моя мама добра, сильна,найдорожча й кохана.
Світ прекрасного. Мистецтво Який багатий і різноманітний навколишній світ! Кожний новий день, кожний схід сонця — це неповторне диво, казка, краса! Хочеться без кінця дивитися на розквітлу черемху, вдихати п'янкий запах бузку, милуватися яскравою веселкою, яка виграє в небі після весняного грозового дощу... Увесь цей казковий неповторний світ відображає в художніх образах мистецтво, даючи нам змогу захоплено слухати чарівну музику, споглядати шедеври живопису, сміятися і плакати над долею улюблених героїв, зачитуватися натхненними поетичними рядками... У вікно заглядає жоржина І шепоче, що літо згаса... Вже ліхтариком світить шипшина У любистковий мій палісад. Теплий смуток серпневої днини У осіннє тече забуття. Натяглась між кущами калини Павучкова дорога життя... Ось така неповторна мить пізнього літа назавжди лишилася в рядках поетеси А. Солодовникової.
Світ прекрасного. Мистецтво Який багатий і різноманітний навколишній світ! Кожний новий день, кожний схід сонця — це неповторне диво, казка, краса! Хочеться без кінця дивитися на розквітлу черемху, вдихати п'янкий запах бузку, милуватися яскравою веселкою, яка виграє в небі після весняного грозового дощу... Увесь цей казковий неповторний світ відображає в художніх образах мистецтво, даючи нам змогу захоплено слухати чарівну музику, споглядати шедеври живопису, сміятися і плакати над долею улюблених героїв, зачитуватися натхненними поетичними рядками... У вікно заглядає жоржина І шепоче, що літо згаса... Вже ліхтариком світить шипшина У любистковий мій палісад. Теплий смуток серпневої днини У осіннє тече забуття. Натяглась між кущами калини Павучкова дорога життя... Ось така неповторна мить пізнього літа назавжди лишилася в рядках поетеси А. Солодовникової.
