УЯВІТЬ собі, що ви вже ніколи не побачите та не зазнаєте жахливої дійсності війни й післявоєнного періоду. Уявіть собі, що ніколи не почуєте канонади чи вибухів бомб, ніколи не побачите юрби виснажених голодом біженців, ніколи не будете боятися, чи не загинули любі вам люди в якійсь жорстокій безглуздій сутичці. Як чудово було б жити у світі без війни!
«Це не реально»,— можливо, кажете ви. Все ж лише кілька років тому яскраво світила надія на мирний світ. У 1990 і 1991 роках багато хто говорив, що людство стоїть на порозі нової доби безпеки та співпраці. Відображаючи віяння часу, Джордж Буш, тодішній президент Сполучених Штатів Америки, неодноразово казав про вступ до «нового світового порядку».
Звідки такий оптимізм? Закінчилася «холодна війна». Понад 40 років над людством висіла загроза ядерної війни, ніби меч, підвішений на тонкій нитці. Проте з падінням комунізму і розвалом Радянського Союзу почало здаватися, що загроза ядерного знищення щезла. Світ зітхнув з полегшенням.
Була ще одна вагома причина, чому люди дивилися з упевненістю в майбутнє й чому багато хто робить це й донині. За чотири десятиріччя конкуренція поміж Сходом і Заходом перетворила Організацію Об’єднаних Націй на організацію, де лише багато говорилося. Однак закінчення «холодної війни» дозволило ООН робити те, для чого вона була створена,— підтримувати міжнародний мир і безпеку.
ООН в останні роки докладає більше зусиль, щоб відвертати війни. Маючи війська держав — членів, ООН брала участь у більшій кількості миротворчих операцій за 4 роки, що передували 1994 року, ніж за попередні 44 роки. Близько 70 000 чоловік цивільного й військового персоналу служили у 17 операціях по цілому світі. Лише за два роки видатки на миротворчі цілі збільшилися в понад два рази, до 3,3 мільярда доларів 1994 року.
Бутрос Бутрос Ґалі, Генеральний секретар ООН, нещодавно написав: «Є ознаки, що система колективної безпеки, котра була розроблена в Сан-Франциско майже 50 років тому (під час заснування ООН), нарешті починає працювати згідно з задумом... Ми на шляху до досягнення діючої міжнародної системи». Попри такі поліпшення, раптом почала блякнути надія на новий світовий порядок. Що ж затьмарило надію на світ без війни? Чи є підстава вірити, що ми колись досягнемо всесвітнього миру? Наступні статті розглядатимуть ці запитання
Наша матуся – найкраща господиня. Вона тримає наш дім у бездоганному порядку й дуже смачно готує. Ми з сестрою інколи їй допомагаємо, але керує процесом приготування завжди мати. Але якось ми вирішили здивувати нашу неньку й приготувати власноруч її фірмову страву – млинці з сиром.
Напередодні ми як швидко й вправно готує мати. Тож ми були впевнені, що це не така вже й важка наука. На практиці все виявилося інакше.
Просіявши борошно, ми взялися замішувати тісто. Передовсім ми ретельно просіяли борошно та уважно перечитали рецепт. Згідно із ним треба було перемішати борошно з яєчним білком, кефіром та цукром. Яка тонка, виявляється, робота відмірювання точної ваги інгредієнтів! Нам весь час доводилося додавати то кефіру, то борошна для необхідної консистенції. Але ж у матері цей етап займав, мабуть, кілька хвилин.
Врешті-решт нам вдалося підготувати тісто і ми почали випікання. Невеличкими порціями ми наливали тісто на пательню, яку ми попередньо змастили олією. Щоб тонко й рівномірно розлити рідину на пательню млинців, що й соромно подавати. Але трохи набивши руку, ми випекли височенну гору млинчиків.
Найлегше залишилося на останок. Ми підсолодили сир та загорнули його у млинці. Подавали ми їх на святковій тарелі з медом та варенням. Мати була в захваті від нашої витівки. Але вона й досі не знає, скільки яєчок ми розбили марно, яких зусиль нам коштувало прибрати кухню після наших кулінарних експериментів!