Новий президент України погарантував нам, що все змінеться на краще. Я гарантую матусі, що завтра помию посуд.
Він профорсував усі події. В дворі, у лузі, на лану весна форсує посівну.
Тієї самої ночі він зателеграфував у різні сторони. Наталка телеграфує свою бабусю про новини на вулиці, яка сидить вдома під час карантину.
Нас заатакували сніжками з двох боків. "Я атакуватиму з цього місця",- сказав Павло.
Вона перенаслідувала характер своєї матері. Потрібно наслідувати вчинки відомих нам героїв.
Объяснение:
Вы здесь
Главная » Ресурси » Віртуальні виставки та бібліографічні покажчики » Віртуальні виставки
Образ Тараса Шевченка в художній літературі
ОБРАЗ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
буктрейлер
ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА
Він немов великий факел з українського воску,
що світиться найяснішим і найчистішим вогнем
європейського поступу, факел, що освітлює цілий
новітній розвиток української літератури.
І. Франко
Художні твори про Тараса Шевченка почали писати ще за життя поета. У 1841 році О. Афанасьєв-Чужбинський присвячує автору «Кобзаря» свій вірш, у якому захоплено говорить про його чарівну поезію. Художня Шевченкіана нині нараховує понад сім тисяч творів. Завжди вона була і залишається не лише літературною, але й суспільно-політичною проблемою, яка творилася в гострій ідеологічній боротьбі у рамках жорстокої цензури в XX ст., в стильових шуканнях та наполегливого відбирання зерен правди про Шевченка у наш час національного самозбереження.
Проникнення в магію творчості, “розсекречення” лабораторії митця справедливо вважається найскладнішим завданням автора історико-біографічного прозового твору, від виконання якого багато в чому залежить і загальний художній рівень.
Розгортаючи процес становлення характеру в часі, письменник то розкладає його на складові, то збирає в ціле; зосереджуючись на “внутрішньому” в біографії, пов’язує його із «зовнішнім» - діями героя, життям тих персонажів, з якими той зустрічається; утверджує ідею розвитку, фізичних і духовних змін, що творили цілісний образ, який уособлює певну моральну величину.
Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця.