Так томущо
Объяснение
Словосочетание - это такая синтаксическая единица, образуется сочетанием двух или более знаменательных слов, связанных между собой подрядным связью и определенными лексико-грамматическими отношениями и выражает единое, но расчлененное понятие. Знаменательные слова, входящие в состав словосочетания, неравноправные: одна из них объясняемое, а второе - объяснительное. Объясняемое слово называется главным, опорным, или стержневым, а объяснительное - зависимым.
Словосочетание - сложное наименование явлений действительности, в котором знаменательные слова передают отдельные детали, различая признаки как элементы сложного понятия. Это такое сочетание знаменательных слов, которое служит для обозначения явлений действительности в их связях и подносах. Итак, основной функцией словосочетание (помии.11 инпа, то есть функция называния. Входя ришм и отдельными снопами в состав предложения как элементы его структуры, слоинкинниучснняс одной ч основных синтаксических единиц.
Ча рядом свойств словосочетание приближенные к отдельным словам: I) словосочетанию, как и слову, присуща номинативная функция - оно также означает предметы и явления действительности, но дает их полную, конкретную название (ср .: письмо и лавровый лист, вода и дистиллированная вода) ; 2) словосочетание не является коммуникативной единицей, а приобретает коммуникативной функции только в предложении, входя в его состав как структурный элемент; 3) словосочетания, подобно слову, не имеет предикативных значений и интонации сообщения; 4) словосочетание имеет систему форм, или парадигму, которая обусловлена системой форм главного, стержневого слова (ср., Например: распоряжение декана, распоряжению декана, распоряжением декана и т.д.).
Наряду с общими признаками словосочетания и слова имеют ряд отличий. Наиболее характерными из них являются: 1) конкретное словосочетание образуется в процессе общения по определенной схеме, тогда как слово существует в языке как готовая единица; 2) по сравнению со словом словосочетание имеет сложную структуру: оно образуется из двух или более знаменательных слов, объединенных подчинительной связью, одно из которых является главным, стержневым, а второе - зависимым; 3) словосочетание по сравнению с словом конкретные по характеру позначува-ных явлений действительности (см. Приведенные выше примеры), хотя в отдельных случаях конкретную название подает слово (ср .: сухая трава и сено
Відповідь: Пребадьорий, пресвітлий
Пояснення: Тому, що префікси пре- і при-: префікс пре- вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прега́рний, презавзя́тий, прекра́сний, прему́дрий, прекра́сно, препога́но; префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі́гти, прибудува́ти, прикрути́ти, прибо́ркати, пришви́дшити; прибуття́, приту́лок, при́браний, прива́бливо.
існування нації. Це те, без чого жоден народ не міг би утвердити своє
незалежне становище, надати доказ того, що він вільний або заслуговує на
свободу. Але вільний не обов’язково в політичному аспекті, а більше – в
духовному. Нація без мови – не нація.
Першочергово, звісно, потрібно розглянути картину ставлення молоді до
правильного вживання тих чи інших слів рідної мови під час спілкування у
неформальній обстановці, у невимушеному колективі. Поговорімо, навіть, про
дітей мого віку. Якби лише можна було уявити, скільки слів-сленгів можуть
вигадати підлітки, щоб спілкування набуло більш ближчого їм до душі
забарвлення. Проте, їх далеко не хвилює, що це забарвлення також може
набувати досить темного та брудного відтінку. А нашим обов’язковим
завданням є очистити рідну мову від спотворень та повернути їй народну красу.
Мені здається, що не тільки молодь, але й дорослі люди часто
деформують мову. Тому ми повинні пам'ятати, що збереження рідної мови –
це «справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природній обов'язок
перед незалежною, вільною Україною», як казав Олесь Гончар.
Проблема культури мовлення в сучасний період є актуальною і
суттєвою. Для того, аби показати, що ми поважаємо себе та нашу державу, нам
потрібно слідувати різноманітним шляхам вдосконалення особистої культури
мовлення. Наприклад, дуже важливо й корисно було б для нас виробляти
стійкі навички мовленневого самоконтролю.
Загалом втрата рідної мови для будь-якої людини – страшна психологічна
катастрофа. Адже мова вже закладається в людині генетично, спадково.
Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває нею все. Втрата ж цієї
мови робить особистість душевно біднішою. Тому мову свою потрібно берегти.
Рідна мова для кожного народу – це батьківська мова, це фольклор, це
пісня, і, врешті-решт, це титульна сторінка історії певної нації, її культури.
Одним словом, це запорука державності.
Рідна мова для кожного народу – єдина, неповторна. Такої в світі більше
нема і не буде. Тому як її можна не любити, не плекати, не шанувати?
Отже, якщо ми дійсно любимо свою мову і нам не байдужа її майбутня
доля, то спілкуймося нею грамотно, пишімо нею, читаймо нею та слухаймо її!
Бо такої більше нема на Землі. Хай сучасна молодь засвоїть всі норми
спілкування літературною мовою, оскільки молодь – це майбутнє будь-якої
країни, її надія. Якщо сучасна молодь буде нехтувати культурою мовлення, то
на наступні покоління взагалі не можна буде сподіватись. Тож говорімо рідною
мовою культурно і грамотно!