Карпати... Свіжий вітерець, чарівний звук трембіти, веселі струмочки - все це моє. Дивний спів пташок, який несеться з темних лісів, обов'язково зачарує твоє серце. Гори, які тягнуться до рожевих хмар. Стежинки, витоптані роками, що ведуть у самі глибини зеленого царства... Карпати - це мій край, це моя Україна.
Після першого уроки однокласниці зустрілися в шкільному коридорі, хотіли поділитися своїми враженнями від їх поїздки у музей Тараса Шевченка. - Привіт, Ганусю, як справи? Я дуже вражена нашою невеликою подорожжю. А ти? - спитала русява дівчинка, дивлячись своій подрузі у вічі. - Привіт, Софіє. В мене все чудово, після нашої поїздки я стала краще розуміти про те, що говорить наша вчителька з української літератури. Авжеж, одна справа - уявляти, а зовсім інша - бачити своїми очима, - захоплено розповідала подружка Софії, поки вони обидві ходили по коридору. - Погоджуюсь з тим, що сприймати інформацію стало значно легше. Та це тільки початок! Я дуже зацікавилась цим письменником, його дитинствои та значенням його творів для нас, молодого покоління. - Це дуже добре, що ти цим зацікавилась, знання ніколи не бувають зайвими. До того ж знання таких талановитих людей, що жили нашою країною та кохали її усім серцем. - Може, сходимо у бібліотеку, щоб знайти більше матеріалу про Тараса Шевченка? - запрпонувала Гануся. - Звичайно сходимо! - погодилася дівчина. І вони, сміючись і жартуючи, побігли до шкільної бібліотеки.
Карпати - це мій край, це моя Україна.