На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає,
Кругом хлопці та дівчата,
Як мак процвітає.
Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля,
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Виростають нехрещені
Козацькії діти,
Кохаються невінчані,
Без попа ховають,
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Налетіли чорні круки
Вельможних будити,
Зібралося козачество
Богу
Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить:
Розбивши вітер чорні хмари
Ліг біля моря одпочить.
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий,
Знайшли вчора у діброві.
Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли її, сердешную,
Та й залоскотали.
Ми з тобою дружимо ще з дитинства хоч ми й багато сварилися й не балакали всеодно ми залишаємося найкращими подругами. І навить я кщо ми розїдемося по різних містах чи навіть країнах ми всеодно будемо друзями!