З дитинства мама і тато вчать мене робити хороші, добрі справи. Ці гарні вчинки повинні приносити користь не тільки мені самому, але іншим теж.
Одного разу я зробив особливий вчинок, який тепер згадую з гордістю. Тоді я зустрів навпроти супермаркету маленьку дівчинку чотирьох років. Вона стояла біля пішохідного переходу та плакала. Я запитав її, в чому справа. Вона відповіла, що хоче додому, але боїться перейти дорогу. Я здивувався, чому вона ходить сама. Виявилося, що вона загубила маму у великому магазині.
Я поміркував та здогадався, що мама має бути всередині супермаркету. А дівчинка хотіла бігти додому, вона сказала, що живе десь у багатоповерхових будинках через дорогу. Мала чомусь думала, що мама знайдеться вдома. Але дівчинка навіть не знала своєї адреси! Я не дозволив їй переходити дорогу, бо вона загубилася б остаточно.
Я повів малу назад у магазин та хотів просити охоронця до Але тільки ми зайшли, як до нас підбігла жінка. Виявляється, весь цей час вона шукала доньку в «лабіринті» супермаркету. Вона так щиро мені дякувала!
Я подумав: добре, що я не пройшов повз дівчинку, коли вона збиралася переходити вулицю. І добре, що я не став їй «допомагати», а подумав своєю головою. Так мені вдалося зробити справжій гарний вчинок.
Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові. Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш. Більше діла — менше слів. Будь господарем своєму слову. Мовивши слово, треба бути йому паном. Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш. Від красних слів язик не відсохне. Від солодких слів кислиці не посолодшають. Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи. Від теплого слова і лід розмерзається. Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи. Впік мене тим словом, не треба й вогню. Гостре словечко коле сердечко. Де мало слів, там більше правди. Діла говорять голосніше, як слова. Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться. Добре слово краще, ніж готові гроші. Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш. За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся. З пісні слова не викидають і свого не вставляють. Ком
Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. по тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. і культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною. що означає культура мовлення? це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства. і хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. у побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. бо тут ніхто не поставить нам «двійку». але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? що красивого в безграмотності? хіба це робить спілкування приємнішим? мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. до того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим. мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за культурного мовлення – це доступно кожному.
З дитинства мама і тато вчать мене робити хороші, добрі справи. Ці гарні вчинки повинні приносити користь не тільки мені самому, але іншим теж.
Одного разу я зробив особливий вчинок, який тепер згадую з гордістю. Тоді я зустрів навпроти супермаркету маленьку дівчинку чотирьох років. Вона стояла біля пішохідного переходу та плакала. Я запитав її, в чому справа. Вона відповіла, що хоче додому, але боїться перейти дорогу. Я здивувався, чому вона ходить сама. Виявилося, що вона загубила маму у великому магазині.
Я поміркував та здогадався, що мама має бути всередині супермаркету. А дівчинка хотіла бігти додому, вона сказала, що живе десь у багатоповерхових будинках через дорогу. Мала чомусь думала, що мама знайдеться вдома. Але дівчинка навіть не знала своєї адреси! Я не дозволив їй переходити дорогу, бо вона загубилася б остаточно.
Я повів малу назад у магазин та хотів просити охоронця до Але тільки ми зайшли, як до нас підбігла жінка. Виявляється, весь цей час вона шукала доньку в «лабіринті» супермаркету. Вона так щиро мені дякувала!
Я подумав: добре, що я не пройшов повз дівчинку, коли вона збиралася переходити вулицю. І добре, що я не став їй «допомагати», а подумав своєю головою. Так мені вдалося зробити справжій гарний вчинок.