- Привіт, Маріє! Куди прямуєш? - Привіт, Олено! Ось, бачиш, книжки несу до шкільної бібліотеки. - Здавати чи як? - Так, здавати. Це роман Панаса Мирного “Хіба невуть воли, як ясла повні?”. Нам задавали його читати. - Давай і я пройдуся з тобою. Візьму щось собі почитати. Давно не читала нічого новенького. - А ти просто сама собі книжки читати береш? Не за програмою? -Ну ти,Олено, і смішна! Звичайно ж так! Я читати люблю. На цей раз, мабуть, спитаю, чи є в бібліотеці якісь романи Жюля Верна. - А якщо немає? Тут книжок, я бачу, небагато. - То візьму в районній бібліотеці, я туди записана. - А так що, можна? Я ж кажу,Олено, смішна ти! Можна! Ти що, ніколи в бібліотеку не записувалася? Ти художні твори в Інтернеті читаєш? - Оце тільки в шкільну записана. В мене й Інтернету вдома немає. Я поза шкільною програмою нічого не читаю. - Даремно,подруго. Давай, коли я наступного разу буду йти в районну бібліотеку, то покличу тебе з собою. Записатися туди коштує всього три гривні на рік. - Давай, може, щось цікаве там надибаю! Ну, прийшли! Запитуй, що ти там хотіла! - Тепер — цить... В бібліотеці галасувати не можна...
Осінь. Надійшла холодна осінь. Повітря стало прохолодним. Люди одягнули теплі куртки і шапки. Трава, яка ще недавно тішила око зеленими барвами, потемніла, пожовкла. Дерева спершу змінили вбрання на золотисті шати, а потім листя почало сохнути і опадати на землю, вкриваючи її теплим килимом. Лише ялинка залишилася зеленою, як і влітку. Небо вкрилося сірими важкими хмарами, які заховали сонце і поливають землю холодним дощем. Пташки засумували, рідше чується їх спів. Маленький горобчик попросив вітерця :"Ти високо літаєш, поклич Сонечко, нехай ще трішки погріє землю!" Почув вітер, пошкодував маленького горобчика. Подув він сильно на небо, хмарки розповзлися і виглянуло тепле сонечко. Пригріло сонце, зраділо все живе, ожило, заспівало, защебетало.
