Мова – загальнонародне явище. Народ – творець і носій мови. Одна особа безсила будь-що змінити в мові, бо мова розвивається за своїми об’єктивними законами. Наприклад, Тарас Шевченко є основоположником української літературної мови. Однак це не означає, що він створив нову мову. Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити її приховані можливості, показати, як ефективно можна використати те, що в мові вже існує.
Мова не може бути класовою (коли кожен клас користується своєю мовою), бо треба було б виробити якусь третю мову, щоб класи могли спілкуватися між собою. Проте класовий підхід до використання мови беззаперечний. Так, українське панство, щоб відокремити себе від простого народу, використовувало для спілкування чужу мову: на Західній Україні то була здебільшого польська, а на Східній – російська.
Объяснение:
Думаю, що небагато хто з нас, сучасних підлітків, здатний на такий вчинок. Взаємну підтримку людей під час війни ми бачимо й у епізоді, кол Климко рази із безноним шевцем рятує дівчинку від фашитської каторги, коли тітка Марина хоче залишити у себе, усиновити чужого хлопця Климка, якого вона доглядала, коли він важко захворів під час своєї небезпечної подорожі. Спільна біда стала ніби тим каналіхзатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси, стала своєрідним тестом на людяність. Автор оповідання розповідає проте, що навіть у важкі часи люди залишаються добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме ця взаємодо дала змогу нашому народові вижити, перемогти в цій страшній війні.