Дружба.
Біля нашого будинку росте горобина.Давно вона росте. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога.До неї часто прилітають птахи.Щось щебечуть , розказують їй щось...
Сьогодні мені приснився сон. Стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що минулої осені, ти приберегла для нас ягідки і цілу зиму ми мали чим ласувати.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках.
-Та ,що там я,- відповіла горобина.-Якби не ви, весною гусінь поїла б мої листочки, цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я би й стояла сумна та одинока.
- Та ми ж друзі! І тепер будемо завжди допомагати один -одному!- весело зачиркали пташеки і полетіли далі.
Прокинулась я, виглянула в вікно і знову побачила на горобині пташок.А вони і справді друзі!
Багато людей під час сварки можуть сказати не подумавши, зачепити найболючіше, сокровенне і забути про це.Але для співрозмовника це може бути великим ударом. Іноді коли твоя думка не співпадає з думками друзів, але це не означає, що ти, чи твій співрозмовник не правий. Всі ми люди і всі маємо право на власну точку зору.Та проте не кожен здатний це зрозуміти, починає лаятися, грубити та кричати і цілком можливо, що образає своєю різкістю. Звісно потім людина заспокоюється і починає знову спілкуватися з тією людиною, а вона не хоче розмовляти, ігнорує. І ти будеш думати, ламати голову, що ж сталося...
На мою думку, слово може ранити сильніше чим стріла, влучити в саме серце і рану цю буде не можливо вилікувати.Слідкуйте за своїми словами і добре обдумуйте те, що збираєтеся сказати.