Вдячність — вміння належно оцінити будь-яку виявлену до нас уважність, всяке зроблене нам добре діло. Вона має велику суспільну вартість, бо підтримує в людях бажання робити добро іншим. Виявлена ж тепла, сердечна вдячність служить поштовхом до дальших добрих діл. А проте, домагатися від когось вдячності, якої він не виявляє, непотрібно і шкідливо: вдячність має походити сама з доброго серця, бо вдячність — це любов до того, хто зробив нам добро.Невдячна людина — це людина переважно суха, нечутлива, що, хоча й визнає зроблене їй добро, але надто легко й швидко забуває те почуття полегшення, чи навіть радості, що зродилося в ньому, коли те добро було йому зроблене. Вдячність, як кожна форма любові, зроджує радість і задоволення, вона — світло душі. Людина, що духово доросла до такої вдячності, радіє з того, що може бути вдячна.
Розкажи (присудок, дієслово), як (сполучник) за горою (обставина, іменник з прийменником) сонечко (підмет, іменник) сідає (присудок, дієслово), як (сполучник) у Дніпра (додаток, іменник з прийменником) веселочка (підмет, іменник) воду (додаток, іменник) позичає (присудок, дієслово). [дієсл.], (як ...),(як...). складнопідрядне речення з однорідною підрядністю.
А Михайло мені сказав, що ви збираєтесь їхати, аж туди де зовсім немає лісів (М. Стельмах). 2. З невеселою радістю, що пробивалася крізь усі тривог,и я вискочив на весняну вулицю, де кожна калюжка тримала собі клапоть сонця (М. Стельмах). 3. Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає (Т. Шевченко). 4. Дід Терентій щоразу над новою худобинкою мудрує, щоб звеселити нею і людей, і своїх онуків, хоча сам уже й розлучився з радістю (М. Стельмах). 5. Назбираю цвіту аж на цілий срібний карбованець, бо дуже люблю, коли є багато зошитів (М. Стельмах). 6. І бійці відразу помітили, що літо вже минуло, що вже настала осінь з нескінченними мряками, розбитими дорогами, холодними вітрами (О. Гончар). 7. У Єгора і тепер зберігається рушник, який подарувала мати, щоб не забував рідної домівки (М. Стельмах)
