Аля коли повернулась додому,то вона пообіцяла собі,що більше не буде лінитися та дороблювати справи докінця.І коли пройшов 1 рік і у її бабусі знову було день Народження,то її онучка подарувала їй гарний,вишитий півнями рушник.
0творча спадщина євгенія гребинки дуже різноманітно. більшу частину добутків письменника становлять байки, у яких він оригінально й художньо зовсім викриває споконвічні людські вади. але є у творчому наробітку гребінки й ліричні добутки. одним з найвідоміших і доконаних творів євгенія гребинки є «човен». домінуючим напрямком у лірику в часи написання поезії був романтизм, тому й «човен» витримана в традиціях романтизму цікаво, що незважаючи на те, що рішення ліричного героя є досить різка й категоричним, не втрачає від того свою красу й ліричність. імовірно, було б непогано, якби й ми вміли вирішувати свою долю з таким ліризмом і красою, тоді, напевно, наше життя сприймалося б нами якось по-іншому: мене вразило те, що письменник, що жив понад сто років тому, виразив відношення до життя, яке властиве мені й многим моїм однольоткам: я теж упевнений, що для досягнення своєї мети кожна людина повинен щось робити, навіть якщо він почуває непевність або страх. сам автор щиро зізнається у своїх побоюваннях, але вирішує не ховатися від миру, у надії на те, що зможе «виплисти» зі складних ситуацій, з якими він буде зіштовхуватися в життєвому морі: як човнове море, для мене мир білий з дитинства здавався страшним; так як сховатися? не можна ж століття цілий пробути із собою, одним. прощай, мій спокій, пускаюся в море! і, може, недоля й люте горе пограють із човном моєї. «човен» євгенія гребинки є глибоко ліричним добутком, що торкає читача своєю щирістю.
Що подарувало нам сьогодення? Залежність від грошей, модернізацію суспільства, масову еміграцію за океан… Скільки віків український народ домагався права на відкрите існування?! Ми пройшли через війни, тортури, усілякі «Емські укази», революції, голод… І тепер, коли на дворі XXI століття, ми відлучаємося від свого коріння і орієнтуємося на уніфіковану й стандартизовану «масову культуру». Прикро, що навіть у сільській місцевості, де в побуті й заняттях населення збереглося чимало традиційного, зараз царить урбанізація. Чи не парадокс, що син звичайного хлібороба не вміє працювати на полі, а дочка прясти і вишивати?І де ж поділася та любов до землі, яка раніше давала можливість вижити нашим предкам? Прикро, що люди забувають духовні традиції, народні звичаї, пісні, одяг…Адже не кожна країна у світі може похвалитися такими скарбами! Не кожна має таку духовну спадщину! Традиційна етнокультурна інформація може зберігатися тільки передаючись від покоління до покоління, несучи в собі коштовний вантаж. Звертання до традицій не означає нехтування можливостей сьогодення. Тільки осмисливши минуле, дізнавшись витоки своєї культури та історії, можна не тільки чіткіше зрозуміти сьогодення, а й правильно обрати шлях розвитку.
