ГОНЧАР За вікнами згасає день. А може, то тільки здається старо-му Сахронові... Занеміг старий гончар, лежить на дерев’яному ліжкові. В хаті вечорова сутінь... Сонце майже навкруг обійшло дідову хату і вже в приза -хідне напільне вікно жбурнуло золотим полум’ям. Сліпучий сніп проміння впав на двері, висвітив мисник коло одвірка і полицю, що темніла на білій стіні. У миснику і на полиці стоять глечики, коники, куманці, ма -кітерки, горщики, журавлики, баранці — все це зробив дід Сахрон своїми руками. З глини народилися вони... Для нього всі ці гончарні вироби як діти. Він навіть пам’ятає, коли вони з’явилися на світ... Давно, ще малим, потрапив Сахрон до гончарні, і завертівся його круг. Навчався в самого Пошивайла Тараса, знаменитого майстра, якого знали на всіх ярмарках... Від Пошивайла і перехоплював науку малий Сахрон. Мав особливе відчуття до глини... Сахрон брався до діла, як маляр або музикант. Неспокійний, трепетний. До глини завжди придивлявся: щоб з доброго родовища була та, щоб вимішана старанно, не густа і води не було в ній за -йвої. І вже коли брав із замісу, то неначе зачерпував пригорщами зерно із пшеничного вороха. Клав на круг, обіймав обома руками той кавалок мокрої глини і починав священнодіяти. Піднімав уверх, формував свого глечика чи куманця, виліплював чутливими паль -цями, вкладав у сиру глину тепло долонь своїх і жар своєї душі. Стінки того виробу мусили бути не товсті і не перетончені, рівними, як сталевий лист під умілою рукою ковали. І вже так старався гончар, щоб не було по боках жодного бугрика чи виїмки. І виходили з-під його рук не просто горшки, макітри, виходила пісня, витворена з глини. Загартована в печах на огні, та пісня дзвеніла потім на всіх ярмарках, скликаючи до себе дівчат і молодиць. А ще, бувало, як розмалює сам глечика, вазу чи куманця маками, пшеничними колосками, жолудями а чи пелюстковим цвітом соняхів, жар-птицями та жайворонням, то вже й сам не вірить, що це його робота. Якими тільки барвами не грала його одухотворена глина, якими звуками не видзвонювала. Радувала вона і слух, і зір, і душу...
Описуючи природу, поети та письменники постійно використовують прикметники, бо це робить опис виразнішим. Жоден опис природи не обійдеться без прикметників. Якщо взяти будь-який твір, де автор змальовує природу, неодмінно знайдеш там прикметники. Наприклад:
...День, два — нові були для нього Самотні ниви та сади, І сутінь бору вікового, І плескіт тихої води...
...І розпускав гілля похиле Занедбаний великий сад, Житло задумливих дріад... О.С. Пушкін, «Євгеній Онєгін»
...За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море: покриває Рожевою пеленою, Мов мати дитину... Т.Г. Шевченко "За сонцем хмаронька пливе"
"Ранньої весни, коли в степу на сході сонця по всіх ярах та виярочках вилежуються сонні тумани, а трави ще тільки сходять на пагорбах зеленими табунцями, біля самісінького Куреня ворухнулася раптом суха бур'янина, похиталася-похиталася з боку в бік і впала." Григір Тютюнник "Степова казка".
На картині "Напровесні" художниця зобразила нічим, на перший погляд, не привабливий пейзаж. Але це тільки на перший погляд. Придивившись уважними очима, помічаєш просту красу цього краєвиду, нібито дивишся з розчиненого вікна.
На передньому плані дві молоді верби. Ці дерева виросли зі старого пня, їх оточують вербові пагони. Ніби відчуваєш пальцями мереживо тоненьких гілочок, шорсткість гнучких стовбурів. Неподалік — білокора берізонька.
На задньому плані картини все губиться в тумані. Добре видно, що весна вступила у свої права. Пригріває сонечко, де- не-де крізь торішню рослинність пробивається тендітна зелень. Але природа ще не скинула з себе покриви зимового сну. Уранішній туман не розсіюється довго. Дерева не поспішають убиратися в зелені шати.
Катерина Білокур майстерно використовує жовто-зелені, світло-блакитні кольори, поєднуючи їх з темно-брунатними. Від картини "Напровесні" віє якимось особливим весняним настроєм. Цей пейзаж викликає радість від спілкування з рідною природою, а також робить нас душевно щедрішими, людянішими.
Я вважаю, що з такою любов'ю передати красу природи могла лише щира й добра людина. Саме такою світлою людиною була талановита художниця Катерина Білокур.
За вікнами згасає день. А може, то тільки здається старо-му Сахронові... Занеміг старий гончар, лежить на дерев’яному
ліжкові. В хаті вечорова сутінь...
Сонце майже навкруг обійшло дідову хату і вже в приза -хідне напільне вікно жбурнуло золотим полум’ям. Сліпучий сніп
проміння впав на двері, висвітив мисник коло одвірка і полицю,
що темніла на білій стіні.
У миснику і на полиці стоять глечики, коники, куманці, ма -кітерки, горщики, журавлики, баранці — все це зробив дід Сахрон
своїми руками. З глини народилися вони... Для нього всі ці гончарні
вироби як діти. Він навіть пам’ятає, коли вони з’явилися на світ...
Давно, ще малим, потрапив Сахрон до гончарні, і завертівся
його круг. Навчався в самого Пошивайла Тараса, знаменитого
майстра, якого знали на всіх ярмарках...
Від Пошивайла і перехоплював науку малий Сахрон. Мав
особливе відчуття до глини...
Сахрон брався до діла, як маляр або музикант. Неспокійний,
трепетний. До глини завжди придивлявся: щоб з доброго родовища
була та, щоб вимішана старанно, не густа і води не було в ній за -йвої. І вже коли брав із замісу, то неначе зачерпував пригорщами
зерно із пшеничного вороха. Клав на круг, обіймав обома руками
той кавалок мокрої глини і починав священнодіяти. Піднімав уверх,
формував свого глечика чи куманця, виліплював чутливими паль -цями, вкладав у сиру глину тепло долонь своїх і жар своєї душі.
Стінки того виробу мусили бути не товсті і не перетончені,
рівними, як сталевий лист під умілою рукою ковали.
І вже так старався гончар, щоб не було по боках жодного
бугрика чи виїмки. І виходили з-під його рук не просто горшки,
макітри, виходила пісня, витворена з глини. Загартована в печах
на огні, та пісня дзвеніла потім на всіх ярмарках, скликаючи до
себе дівчат і молодиць.
А ще, бувало, як розмалює сам глечика, вазу чи куманця
маками, пшеничними колосками, жолудями а чи пелюстковим
цвітом соняхів, жар-птицями та жайворонням, то вже й сам не
вірить, що це його робота. Якими тільки барвами не грала його
одухотворена глина, якими звуками не видзвонювала. Радувала
вона і слух, і зір, і душу...