Наступила Зима.Вона дуже холодна.Позамерзали пташки на морозі.Але вони турботились за друзів.Вони ділилися їжею та поступали місце в годівницях.А коли прилетіла незнайома пташка ,а коли поїла вона зацвірінчала.
Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько. Мені приємно гати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує "поле діяльності". Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками. Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: "От славний козачок! А ходи-но до свого війська!" — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною. Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.
Самий зворушливий образ, відомий як у релігії, так у Літературі й мистецтві — образ матері, що заколисує рідне дитя. Ця картина наповнює глядача відчуттям затишку, захищеності й комфорту. Адже саме мама ще до народження піклується про дитину, тільки поруч із нею дитя перебуває в абсолютній безпеці. Тарас Григорович Шевченко писав — «Нічого кращого ні, як мати молода зі своїм дитятком малим».Вся та турбота, любов, ніжність і щира, нічим не обґрунтована прихильність, що випробовує матір до своєї дитини знайшли своє відбиття в чистих безневинні колискові. Все своє бажання бачити рідне дитя здорова, гарна, щаслива, розумним і успішним мати вкладає в невигадливі рядки, які часом досить фальшиво, без музики наспівує в сутінку рідному чаду, у ритм погойдуючи колискуКолискова пісня повинна заспокоїти дитя, тому в немудрому тексті прослизають самі м’які, ніжні речі й створення, знайомі нам усім з дитинства: мурчащий кошеня, пухнатий кролик, тиха лисичка з м’якими лапками, що гурчать голуби й маленькі ластівки; подушка, набита легким повітряним пухом і мамині руки. Ця пісенька з народження прищеплює нам любов до комфорту, учить нас тому, що таке щастяЩоб викорінити з дитини примхливість, норовливість і впертість у колискову вводять негативних персонажів — підлу хитру лисицю, страшного сірого вовка або Бабая. Така колискова вчить нас страху, адже безстрашність не завжди є чеснота, порию воно є гіршим з пороківИ хоча колискові здебільшого небагатослівні, вони несуть у собі куди більше змісту, чим інші пісні. Саме з колискових починається формування немовляти, як людини, окремої особистості. Відомо, що діти в малому віці, як губка усмоктують ту інформацію, що пропонує їм навколишній світКолискова — перший урок, що одержує дитина у своєму житті. І тільки мама може проспівати колискову такий, який вона повинна бути — наповненої теплом і турботою, любов’ю й прихильністю. Ні батько, ні сестра, ні бабуся не можуть випробовувати до дитини того пещення, що дарує своєму чаду мати. А виростаючи, ми так часто в моменти суму хочемо знову почути мамину пісню, і відчути маминої теплої руки. Мамині колискові призначені лише для одного слухача — для її дитини, і тільки мати може бути виконавцем такий немудрої, але такої важливої пісенькиНапишіть у відповіді тут
