Характерною особливістю словникового складу мови є його безперервний розвиток. частина слів у мові незмінно зберігається протягом тисячоліть. це основний словниковий фонд мови. до нього вхй« дять слова на позначення життєво найважливіших понять назви спорідненості, частин тіла, почуттів, явиш природи, тварин і рослин, трудових дій, кольорів та інших якісних ознак, числівники, займенники, службові слова. разом із тим склад деякої частини лексики в процесі її функціонування зазнає певних змін: одні слова стають застарілими, інші — з'являються. застарілі слова бувають двох видів: історизми й архаїзми. історизми — слова, які вийшли з активного вжитку тому, що зникли позначувані ними речі, явища. серед історизмів можна виділити такі семантичні групи слів: а) назви давніх суспільно-політичних реалій: смерд, кріпак, вельможа, дворянин, поміщик, князь, княгиня, цар, цариця, боярин, воєвода, війт, жандарм, гайдук, осавула, бурмістр, урядник, становий, возний, виборний, подушне, подимне, чинш, соцький, бунчужний, хорунжий, волость, повіт, ратуша, магістрат, нарком, політрук, райком, партком; б) назви колишніх професій: мечник, лучник, списник, кожум 'яка, вугляр, гутник, дігтяр, чумак, камердинер, ла кей, козачок; в) назви застарілих знарядь праці, зброї: рало, соха, ступа, жорна, прядка, кайло, сагайдак, келеп, ратище, рогати на, мушкет, гаківниця, фальконет, пістоль; все упованіє моє на тебе, мій пресвітлий раю, на милосердіє твоє, все упованіє моє на тебе, мати, возлагаю. святая сило всіх святих, лренепорочная, благая! молюся, плачу і : воззри, пречистая, на їх, отих окрадених, сліпих невольникі
Бабуся... Як прекрасно звучить це слово. У ньому відбиток вісімдесят одного року(напиши скільки років твоїй бабусі) прожитого мамою моєї неньки. Кожна зморшка змушує задуматись над долею бабусі. А скільки горя та бід відображає її сиве волосся, що, ніби срібний фонтан спадає на її плечі.Скільки тепла та любові до дітей та внуків у цієї старенької жінки. Скільки турботи заховано у її старечих зашкарубілих руках. Здається, годинами можна слухати сумні та веселі розповіді з її життя. Все своє життя вона віддала для нас і наших батьків. Тож і ми повинні віддячити їй. Необов'язково робити великий подарунок чи ще щось, достатньо підійти і просто сказати:"Дякую". І ви побачите, як зволожаться її, сповнені любов'ю, очі. А на обличчі засяє усмішка.
Є багато стежинок різних та одна лише з них моя. Цей вислів, підштовхує нас до філософських роздумів. Яку стежинку потрібно вибрати по життю. Наше життя - це неначе безкрає поле, таке квітуче й світле. Але перед нами постає питання, як знайти цю стежку? А відповідь дуже проста. Ми починаємо свій шлях ще з малечку, потім йдемо в школу, захоплюємося цікавими книгами, та добуваємо з них цінні знання. Щастя людина залежить від того чи віднайде вона своє покликання. Скільки людина живе, стільки вона й вчиться. І немає такого віку, щоб людина не могла здобувати знання. Кожна людина розвивається і перед нею відкриваються різні стежинки, але потрібно вибрати лише одну… Ту єдину, яка дійсно зробить життя щасливим.
