Жизненные трудности необходимо преодолевать
В жизни каждого из нас рано или поздно случаются определенные трудности. И чтобы их преодолеть, нужно иметь очень большую выдержку и силу воли. А главное – это научиться жить с этими трудностями, поскольку человек не в состоянии преодолеть каждую преграду на своем пути.
Поэтому надо знать, что жизнь – это прежде всего то, что происходит с тобой в данный момент и не более того. То есть то мгновение, в которое Вы читали эту строчку, и было Вашей жизнью в эту секунду.
Чтобы лучше понять то, что я хочу Вам объяснить, представьте себе такую картину: понедельник, утро, Вы просыпаетесь в своей постели и продолжаете лежать. В то же время Вы понимаете, что надо вставать, завтракать, одеваться и идти на работу или в школу. Вы даже можете себе представлять, как это будете делать, но пока – продолжаете лежать. Смотря на часы, Вы говорите себе, что, пока секундная стрелка не дойдет до конца циферблата, Вы не встанете с кровати. Продолжаете лежать, и Ваш мозг понимает, что всего через несколько секунд Вам придется вставать и идти работать, но пока Вы лежите. И вот эти секунды, которые Вы лежите и думаете о будущем – и есть Ваша жизнь. Потом, конечно, Вам придется встать и идти на работу, и это станет Вашей жизнью. Но пока все это в будущем, а жизнь – это настоящее.
У кожного народу є свої улюблені рослини. В українців здавна дуже поважають ялину, вербу, дуб. Неможливо уявити собі українське село без калини біля криниці, без чорнобривців і м'яти під вікном. Образ України — це також тополя над шляхом.
Це таємниче поетичне дерево, що часто згадується в народних піснях, легендах як "сокорина". Тополями, особливо білими, та їхнім різновидом — згаданим уже осокором — обсаджували шляхи і садиби. Іноді тополі ще називали яворами. Зараз, їдучи степовою дорогою, неодмінно побачиш тополі, що бовванять вдалечині.
Тополя — один з улюблених образів української народної творчості. Він є символом краси і кохання.
Звичай вшановувати дерева, в тому числі й тополю, зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят, коли дівчата водили "Тополю" або "Вільху".
Прикрашаючи хати й подвір'я, дівчата з піснями водили по селу прибрану зеленню дівчинку — "тополю". Усі співали:
Стій, тополенько, Стій, не розвивайсь, Буйному вітроньку Не піддавайсь.
Образ дівчини-тополі можна зустріти, наприклад, у баладі Т. Г. Шевченка "Тополя". Дівчина, довго чекаючи свого милого, перетворилася на тужливу тополю, випивши зілля бабусі-ворожки:
Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка-тонка та висока — До самої хмари.
Объяснение: