Ми плили на кораблі "Стратфорд", уже наставала ніч, деякі люди з команди вже йшли в свої каюти, як тут хтось закричав.
-Людина за бортом!Капітане, людина за бортом!
Всі вискочили на ніс корабля, і побачили, як з води пробує випливти один з команди.
-Акула! Крикнув капітан..
-Несіть інструменти,клюшки, все чим можнливо добряче пошуміти!
Через хвилин п'ять, всі зрозуміли , що ці крики і гучні удари каструлями нічим не до , наставала ніч, вода ставала холодніша..
-Поки акула не нападає, спустити шлюбки!
Через мить, мотузка,яка тримала шлюбки була розв'язана.
-До іть, до іть! Кричав бідолага..
Коли шлюбка була на достатній висоті,щоб була можливість на неї залізти, чоловік почав тягнути руки..
-Ура,ура!
-Він на шлюбці, піднімайте!
Всі почали тягнути мотузки, і через 5 хвилин, чоловік був на палубі.
-Д..дякую вам!
-Відведіть його в каюту, і зробіть чаю, сказав капітан,-ти добряче застудився.
На наступний день, вияснилось, що то була Малозуба акула, чоловікові стало легше, а інші, уже мабуть і забули про той випадок..
Надіюсь поміг)
У нашому житті трапляється різне – і радощі, і печалі. Немає жодної людини, яка б не стикалася з серйозними проблемами хоча б іноді. Здавалося б, що може бути хорошого в тому, що з кимось сталася біда? Проте, коли біда в тебе, коли ти в скруті, то почуваєшся погано і розумієш, наскільки тут не до сміху, а чуже горе – воно тебе ніби не стосується, можна навіть дорікнути людині за її нещастя: щось зробив не так, сам заслужив тощо.
Пам’ятаєте, як люди весело сміються, коли дивляться комедійний фільм, у якому хтось падає або б’ється об щось? Вчені вважають, що наш мозок виробив захисний механізм. Сміючись над чиїми-то неприємностями, ми придушуємо власний страх того, що це може трапитися з нами самими. Таким же чином працює відгородження від людини, яку спіткало нещастя. Наш мозок якимось чином вважає, що це нещастя може бути заразним, і ми намагаємося триматися подалі від «джерела зарази» - людини у біді.
Та чи правильна така поведінка в реальному житті? Якщо подумати, людина, в якої трапилося лихо, дуже потребує співчуття та до . Не насмішок, не докорів, не зневаги. Адже що трапилося, то вже трапилося, і все, що можна зробити, - це до людині. Згадайте, якими самотніми ми почуваємося, коли в нас трапляється щось погане, а інші продовжують радіти життю, ще й відвертаючись від нас? Як важко лишитися із лихом на самоті! І психологічно, і просто фізично. Наприклад, у родині хтось серйозно хворий, йому потрібна постійний догляд. І в людини, якій доведеться цим зайнятися, не буде часу навіть на заробляння грошей, ведення хазяйства, не те що на розваги. І прийти та до приготувати поїсти, прибрати у хаті, сходити за продуктами буде саме тим, що полегшить їй життя.
