Битва гриміла день і ніч. В оббитій(од.ж.р.) ряднами і простиралами сільській(од.ж.р.) хатіхірург працював без перерви оце вже кілька днів. Перед його очима на столі розверзались такі безодні страждань, що всяка свіжа людина(од. ж.р) зомліла б або зійшла б слізьми, наблизившись хоч на годину до цього жахливого жертовника(од.ч.р) війни. Вже винесли двох сестер в безтямі від багатьох безсонних ноче(мн.ж.р.)й. Вже інші сестри й санітари клали на стілпошматованих людей(мн, с.р.). Смерть жерла багату здобич(од.ж.р) в цім бою, і решток од бенкету перепадало хірургові чимало. Хата тремтіла від гуркоту й вибухів бомб. Надворі лежали просто на землі бійці. Їх покладено в три черги, за характером поранення — головні, порожнинні й інші. Хірург стомився. Щоб підтримати сили й заощадити час, йому подавали їсти сюди ж, до операційного столу(од.ч.р). Він був дуже здоровий з природи, але і в нього вже не вистачало сил. Він валився з ніг від утоми і занудьгував. Всяке діло має свою нудьгу. Йому не подобались поранені і не подобалось вже навіть те, чим завжди він захоплювався в людях.
"Вихованість — це вміння поводитись". Що ж означає вміння поводитись у колективі? Бути вихованою людиною — це і вміння вітатись, і підтримувати в товаристві розмову, і правильно їсти, одягатись, і вміння поводитись у громадських місцях.
Та неправильно мислять ті, хто вважає, що вихованість зводиться лише до гарних манер. Коли говоримо "вихована людина", ми маємо на увазі щось більш глибоке в людині, і передусім внутрішню інтелігентність. А це означає бути уважними до інших, тактовними, скромними.
Бути ввічливою, вихованою, витриманою людиною не так-то легко. Тут потрібні і самодисципліна, і готовність іноді поступитися власними вигодами, звичками і, найголовніше, почуття поваги до інших людей, до колективу, відповідальність за свої вчинки перед суспільством.
Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.
Битва гриміла день і ніч.
В оббитій(од.ж.р.) ряднами і простиралами сільській(од.ж.р.) хатіхірург працював без перерви оце вже кілька днів.
Перед його очима на столі розверзались такі безодні страждань, що всяка свіжа людина(од. ж.р) зомліла б або зійшла б слізьми, наблизившись хоч на годину до цього жахливого жертовника(од.ч.р) війни.
Вже винесли двох сестер в безтямі від багатьох безсонних ноче(мн.ж.р.)й. Вже інші сестри й санітари клали на стілпошматованих людей(мн, с.р.). Смерть жерла багату здобич(од.ж.р) в цім бою, і решток од бенкету перепадало хірургові чимало. Хата тремтіла від гуркоту й вибухів бомб. Надворі лежали просто на землі бійці. Їх покладено в три черги, за характером поранення — головні, порожнинні й інші.
Хірург стомився. Щоб підтримати сили й заощадити час, йому подавали їсти сюди ж, до операційного столу(од.ч.р). Він був дуже здоровий з природи, але і в нього вже не вистачало сил. Він валився з ніг від утоми і занудьгував. Всяке діло має свою нудьгу. Йому не подобались поранені і не подобалось вже навіть те, чим завжди він захоплювався в людях.