ответ: Діти – це наше майбутнє
Діти – це квіти нашого життя! І це не просто гарна фраза. Діти – це найголовніший скарб нашого суспільства.
І від того, як ми їх виховуємо, які зерна добра, справедливості, мужності ми в них закладемо, залежить не тільки їхнє майбутнє, а й майбутнє нашої країни.
У всьому світі майже в кожній сім’ї ростуть діти. І від того, якими вони стануть, залежить майбутнє нашої планети. Діти будуватимуть міста і заводи, нові магістралі, вирощуватимуть урожай, розвиватимуть культуру. Як все це робитимуть сьогоднішні діти – залежить від батьків, від сім’ї, в якій вони живуть, від дорослих людей, що їх оточують.
Потрібно, щоб не тільки батьки, але й всі дорослі бачили в кожній дитині людину майбутнього. А для цього вони мусять, у першу чергу, поважати маленьку особистість, турбуватися про її здоров’я, освіту, особистим прикладом виховувати в ній чесність і справедливість.
Дітям необхідно добре знати історію свого роду і своєї Батьківщини, щоб пишатися успіхами своїх предків і не повторювати їхніх помилок. Малеча повинна поважати дорослих і берегти те, що створено й створюється людьми старшого покоління. Розуміючи свою роль у житті всієї планети, діти повинні добре навчатися, постійно дбати про своє здоров’я, підвищувати загальну культуру, тому що тільки здорові та освічені люди зможуть будувати чудове мирне життя для себе і своїх нащадків.
Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Объяснение:
професії
ВИБІР ПРОФЕСІЇ — ДУЖЕ ВІДПОВІДАЛЬНЕ РІШЕННЯ, ДО ПРИЙНЯТТЯ ЯКОГО НАС
ГОТУЮТЬ З ДИТИНСТВА: СПОЧАТКУ НАМ ЧИТАЮТЬ ВІРШІ ПРО ТЕ, ЧИМ ПАХНУТЬ
РЕМЕСЛА, ПІЗНІШЕ МИ ПРОСТО ХОЧЕМО БУТИ НА КОГОСЬ СХОЖИМИ. ХЛОПЧИКИ
МРІЮТЬ СТАТИ ЛЬОТЧИКАМИ, КОСМОНАВТАМИ, ШОФЕРАМИ, ДІВЧАТКА —
ПРИНЦЕСАМИ ТА СПІВАЧКАМИ, АЛЕ ЦЕ ТІЛЬКИ ДИТЯЧІ МРІЇ.
МИ ДОРОСЛІШАЄМО, ПІЗНАЄМО ЖИТТЯ, І ВЖЕ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ ДИВИМОСЯ НА
НЕЇ БІЛЬШ РЕАЛІСТИЧНО.
САМЕ БУДУЧИ ПІДЛІТКАМИ, МИ РОБИМО СВІДОМИЙ ВИБІР МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЇ,
СПИРАЮЧИСЬ НА СВОЇ ІНТЕРЕСИ, ЗДІБНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ПРІОРИТети
У СВОЇ РОКИ Я ТОЧНО ЗНАЮ, ЩО ХОЧУ ПРАЦЮВАТИ ЛІКАРЕМ. ЦЯ ПРОФЕСІЯ,
БЕЗУМОВНО, БЛАГОРОДНА, ЩО ВИМАГАЄ МАКСИМАЛЬНОГО ТЕРПІННЯ І ЛЮБОВІ ДО
СПРАВИ, АЛЕ Я ЛЮБЛЮ ЇЇ НЕ ЗА ЦЕ.
Чому я хочу стати лікарем
ПО-ПЕРШЕ, У МЕНЕ ТВЕРДИЙ ХАРАКТЕР І Я ДОСИТЬ РІШУЧА ДЛЯ ТОГО, ЩОБ У
СКЛАДНІЙ СИТУАЦІЇ ВЗЯТИ ВСЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НА СЕБЕ.
ДЛЯ ЛІКАРЯ ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО, АДЖЕ БУДЬ-ЯКЕ ЙОГО СУМНІВ МОЖЕ ОБЕРНУТИСЯ
ЛЕТАЛЬНИМ РЕЗУЛЬТАТОМ ДЛЯ ПАЦІЄНТА. ЛІКАР НЕ ПОВИНЕН ТЯГНУТИ ЧАС, ЙОГО
ОБОВ’ЯЗОК — ШВИДКО РЕАГУВАТИ НА СКАРГИ І ВІДРАЗУ ПОЧИНАТИ ЛІКУВАННЯ.
ПО-ДРУГЕ, ДАНА ПРОФЕСІЯ ПІДХОДИТЬ МЕНІ Й ТОМУ, ЩО Я ЛЮБЛЮ ВИВЧАТИ
БУДОВУ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ, ВНИКАТИ В ТЕ, ЧОМУ ЛЮДИНА ЗАХВОРІЛА ТІЄЇ ЧИ
ІНШОЮ ХВОРОБОЮ І ЩО ЙОМУ МОЖЕ ДО
БУДЬ-ЯКИЙ ЛІКАР ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ПРОСТЕЖУВАТИ ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВІ
ЗВ’ЯЗКИ, ТАК ЯК ВИЗНАЧЕННЯ ДЖЕРЕЛА ЗАХВОРЮВАННЯ — ПОЛОВИНА УСПІХУ, А
ІНША ПОЛОВИНА — ПРАВИЛЬНЕ ЛІКУВАННЯ.
БЕЗ ВИЯВЛЕННЯ ЗВ’ЯЗКІВ ЛІКУВАННЯ БУДЕ НЕЕФЕКТИВНИМ.
ПО-ТРЕТЄ, Я ХОЧУ ЗМІНИТИ СТЕРЕОТИП ПРО ЛІКАРІВ, ЯКИЙ СКЛАВСЯ В НАШОМУ
СУСПІЛЬСТВІ, НІБИТО ВОНИ БЕЗДУШНІ І НЕКОМПЕТЕНТНІ.
ФАХІВЦІВ СЕРЕД ЛІКАРІВ ПОВНО, ПРОСТО У НИХ ТЕЖ Є СВОЇ ПРОБЛЕМИ, ЯКІ
ПОТРІБНО ВИРІШУВАТИ. НЕОБХІДНО З РОЗУМІННЯМ СТАВИТЬСЯ ДО СВОЇХ
ЛІКАРЯМ, АДЖЕ БУДЬ-ЯКЕ ЇХНЄ СПІЛКУВАННЯ З ПАЦІЄНТАМИ — СВОГО РОДУ
ЖЕРТВА ЗАРАДИ НИХ.
НА ТЕМУ МАЙБУТНЬОЇ РОБОТИ МОЖНА РОЗМІРКОВУВАТИ НЕСКІНЧЕННО, І ЧАСУ,
ЩОБ ОСТАТОЧНО ВИЗНАЧИТИСЯ З ПРОФЕСІЄЮ, ЩЕ БАГАТО, АЛЕ Я ВЖЕ ЗРОБИЛА
СВІЙ ВИБІР