Чи варто вчитись? Це питання водночас і дуже легке, і дуже важке. Нібито зрозуміло всім: учитися потрібно, щоб багато знати, вміти, одержати професію, стати ким хочеш, а потім добре працювати, багато заробляти, допомагати батькам, завести родину тощо.Насправді все це не відповіді. Звичайно, якщо зовсім не вмієш читати, рахувати і писати, жити майже неможливо. Це теж усім зрозуміло. Але от як учитися? Скільки вчитися? Чому вчитися? Це питання непрості. І на кожне з них можна відповісти по-різному, написати чимало.
Я думаю, якщо сказати коротко, учитися потрібно для того, щоб стати необхідним багатьом. Адже з розумною, тобто з грамотною по-справжньому людиною, усі хочуть спілкуватися, дружити, проводити цікаво час. А я вважаю, що це щастя, коли поруч із тобою люди з різними характерами й звичками, різним життєвим досвідом і умінням. І кому цікавий дурень, обмежений, темна, безглузда недолюдина? І навіщо такому дане єдине коротке життя? Не вчитися — це означає не жити.
Кожного року в нашій школі проходить акція «Милосердя», мета якої — до дітям-сиротам або тим, хто живе у малозабезпечених сім’ях.У рамках цієї акції всім учням було запропоновано принести одяг, продукти харчування, іграшки, книжки, зошити, олівці тощо. Багато було тих, хто відгукнувся. Проте деякі школярі з різних «поважних» причин не взяли участі в цій акції. Цікаво, що ж ними керувало? Невже байдужість? З цим питанням я звернулася до безсердечних героїв моєї замітки. Одні відповіли, що вони не зобов’язані допомагати сиротам, про них повинна дбати держава. Тому така одноразова до навряд чи буде корисною. Інші сказали, що їм байдуже те, як живуть знедолені діти.Як можна жити в демократичній державі і так розмірковувати?! Друзі, невже ви вважаєте, що у вашому житті завжди все буде гаразд? На жаль, такого ніколи не буває. Мабуть, і вам у скрутну хвилину захочеться співчуття та щирої підтримки. Згадайте тоді народну мудрість: «Як ти ставишся до оточуючих, так і вони ставитимуться до тебе»
На мою думку, у змінах до правопису, які 22 травня затвердив кабмін, немає нічого дивного. мовознавці просто повернули частину норм українського правопису 1928 року. його називають «скрипниківським» або «харківським». бо його ухвалили в харкові за тодішнього народного комісара освіти миколи скрипника.
«більшість людей вважають зараз: нащо відновлювати застарілі і забуті норми, нащо ускладнювати мову. а дітей як перевчати, а підручники як передруковувати? і взагалі, де ви таке чули? ніхто так не говорить. це не наш правопис. це галицький або діаспорний. до речі, діяспорний правопис. так говорять ті люди, які просто не обізнані. це стереотипні помилки. бо говорили у нас саме так – згідно з останніми змінами українського правопису», – каже василь пахаренко.
пан василь вважає, що нещодавні зміни українського правопису мали ухвалити набагато раніше – хоча б наприкінці 80-их. коли востаннє його змінювали, відновили літеру «ґ» і кличний відмінок. зараз призвичаюватися до нових змін буде складніше. у сучасної сімнадцятирічної дитини немає прабаби химки, яка розмовляла тією мовою. тому вона вважає, що так ніхто не говорив.
особисто я, абсолютно погоджуюсь з думкую сучасного літературо- та мовознавця, адже кожна мова повинна залишатись актуальною в залежності від рівня розвитку держави та суспільства в ній. мова - невід‘ємна частина формування нації й народу загалом. отже, щоб мова була найбільшвживаною та сучасною, її потрібно поновлювати в зв‘язку з тим, що нічого і ніколи не стоїть на місці, а особливо час!
Я думаю, якщо сказати коротко, учитися потрібно для того, щоб стати необхідним багатьом. Адже з розумною, тобто з грамотною по-справжньому людиною, усі хочуть спілкуватися, дружити, проводити цікаво час. А я вважаю, що це щастя, коли поруч із тобою люди з різними характерами й звичками, різним життєвим досвідом і умінням.
І кому цікавий дурень, обмежений, темна, безглузда недолюдина? І навіщо такому дане єдине коротке життя? Не вчитися — це означає не жити.