Були часи, коли держава власна, могутня і сильна залишалася тільки в мріях, бо ім’я українця залишалося синонімом раба, душа і серце якого не знали неба, а земля українська ставала оселею скорботи і горя. У жертву було принесено життя мільйонів мучеників – синів і дочок України. Це завдяки їм не згасла віра у праведну путь, не вмерла надія у світле майбутнє, не зміліла любов до України. Українська душа огненно заговорила устами Тараса Шевченка, висповідалась і утвердилася в надії, що прилине правда і настане день, коли «врага не буде супостатата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі».Дивною квіткою-ломикаменем, чарівною мавкою волинських лісів, мужнім голосом цілого народу прибула до духовної Вітчизни українців безсмертна Леся Українка. ЇЇ поезія стала і хлібом насущним, і високим небом. Вона не дала українському народові втратити віру на осягнення вершини у сонячній кроні неба України. Іван Франко вклав в уста свого Мойсея пророчі слова про Месію, Мету, Дух. Поет став провідником нації, а слово його творів «вічним революціонером», духом неспокою у сходженні на вершину. Так не вмерла українська душа, не загинуло слово, вистояв народ, щоб знову опинитися на роздоріжжі і обрати свою майбутню долю.І от ми стали на порозі Європи. Майбутнє нашої держави залежить від нас, молодих, тих, хто сьогодні ще за шкільною партою, а завтра будуватиме нову Україну, високоцивілізовану, демократичну, де пануватиме достаток для більшості людей, які цінуватимуть конституційні свободи, де сяятимуть вогнями чисті міста, а у селах щасливо працюватимуть на своїй землі люди.Чого нам не вистачає тепер? Напевно, любові для значної частини громадян до України.Що до Україні? Відповідь одна: патріотизм. Саме любов до рідного краю і свого народу можуть до нам подолати усі негаразди і, головне, навчитись відрізняти свободу від рабства, труднощі, породжені становленням молодої держави,від труднощів, породжених ворогами нашої свободи. Саме патріотизм зможе забезпечити зміцнення нашої державності.Тож хай не зміліє духовна криниця наших молодих сердець, а віра, надія і любов до збудувати нову Україну.
Зітхнули райці. Обізвався первий: - Та тут таке! Козак у нас погиб.
- Погиб? Козак? То що у вас в Полтаві? Облога? Зрада? Засідка? Бої? - Та ні. Маруся. Он сидить на лаві. Струїла хлопця. Судимо її.
Той засміявся: - Отакої к бісу. Під Білу Церкву стягнуто полки. Палає Київ, знищено Триліси. У вас же он як гинуть козаки!
Там бій. Там смерть. Там зламано границі. Людей недохват. Ллється наша кров. А тут - погиб У вас ще на спідниці не перешили ваших коругов?
- У вас, у нас. Ви Січ, а ми Полтава. У вас правa, ми ж - охоронці прaва. У вас за вбивство кара там яка? - Козак сказав: - А проста. Як по злoбі козак уб'є, не дай бог, козака, - живого з мертвим ув одному гробі!
- А тут, бач, інше. Тут все навпаки. Погиб козак од женської руки.
- Домарики, така у вас і смерть. Безславно вмер, а кажете: убито. А запорожці - люди без круть-верть, все кажуть щиро на своє копито. Якби ми ремигали, як воли, якби ми так чесали язиками, то вже б давно Вкраїну віддали, не мавши часу бути козаками.
Ця дівчина.. . Обличчя, як з ікон. І ви її збираєтесь карати? ! А що, як інший вибрати закон, - не з боку вбивства, а із боку зради?
Ну, є ж про зраду там які статті? Не всяка ж кара має буть незбожна. Що ж це виходить? Зрадити в житті державу - злочин, а людину - можна? !
Суддя сказав: -- Знаскока тут не мона. Тут, запорожче, треба Соломона.
землею ( 6 букв )
[ з е м л е й у ] ( 7 звуків )