Коли ти навчаєшся в школі, то дуже часто думаєш про свою майбутню професію. Підлітки часто не можуть вирішити, чим вони хочуть займатися. Їхні пріоритети ще зовсім не розставлені. Але я чітко обрав напрямок, у якому хочу рухатися.
Я часто спілкуюся зі своїми однолітками на тему професії, якою вони хочуть оволодіти. Також я завжди запитую, що саме змусило їх зробити вибір саме на користь того чи іншого фаху. Хтось відповідає, що хоче заробити багато грошей. Інші говорять, що бачать себе в майбутньому відомими та впливовими. Таким людям байдуже, чи буде приносити їхня діяльність користь оточуючим чи їхній державі в цілому. Для них важливішими є власні інтереси та амбіції. Навіть якщо їхня робота буде йти в розріз із нагальними потребами українського суспільства, такі особи краще поїдуть за кордон, ніж відмовляться від своїх цілей.
На жаль, дуже мало людей турбуються про те, яку користь може принести їхня робота Україні. Саме тому ми маємо так багато керівників, яким немає ким керувати. У нас є безліч економістів, але сама економіка знаходиться в занепаді, а люди, які б могли вивести її із цього стану, відсутні. Я часто над цим замислювався, тому зробив вибір своєї майбутньої професії, враховуючи інтереси власного суспільства. Так я вирішив стати вчителем, як моя мама. Для мене важливо, чи зможу я зробити кращим життя окремих особистостей. Адже саме з благополуччя окремої людини починається і загальнодержавне благо. Я хочу робити українців розумнішими, давати дітям нові знання, виховувати в них людину. Адже саме школа багато в чому формує особистість. Тому важливо не просто стати вчителем, а дійсно знайти шлях до серця кожного.
Коли я розповідаю комусь про свої плани, то з мене часто глузують. Мовляв, заробітна плата вчителя не така вже й висока, а сучасні діти не схильні цінувати знання та шкільну освіту в цілому. Навіть найкращі друзі радять мені обрати більш престижну професію, яка має краще перспективи та приносить більше грошей. На їхню думку, дбати треба про себе, нехтуючи тим, що буде корисним і для інших. Але я не можу з ними погодитися.
Отже, діяльність людини має сприяти розвитку її держави. А саме професія окреслює коло людської діяльності. Тому важливо обирати корисні професії, які зможуть щось дати суспільству. Помиляються ті, хто ставить власні інтереси вище державних. Адже якщо ти дбаєш про країну, то і вона подбає про тебе. Саме тому я мав би за найбільшу нагороду потрібним бути своєму народу.
Объяснение:
спс
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.
У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.
Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті".
Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням.
Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця.
Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини:
Усмішка в народу розцвітає.
Кожен каже: й я свій труд несу!
Відбудова! - труд переростає
у красу.
У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва.
Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання.
Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить:
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою.
Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.