Всі пасажири їхали, ЛЕЖАЧИ У СПЕЦІАЛЬНИХ КРІСЛАХ, ДИВЛЯЧИСЬ НА СТЕЛЮ.
Шукаючи очима дівчину, вони стали на поріг.
Він йшов по мальовничому березі річки, насолоджуючись її красою.
Ми гуляли з подругою, сміялися, веселилися, бавлячись з її собакою.
Весь світ прокидався, наповнюючи цей ранок цілим оркестром звуків, запахів та кольорів.
Не спитавши броду, не лізь у воду.
Іноді туман на озері розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду (Леся Українка).
Літа не минули, лиш,втомившись жаром палким, на хвилину заснули (Б. Лепкий)
. Вертаючись додому, Юхим з греблі побачив сина (А. Головко).
Гуркочучи, проїхала колона вантажних машин.
Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі (1858—1862) чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу. Чиновницька служба Рудченка почалася 1863 року в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування у Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.
На цей час припадають його перші спроби літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частину зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів згодом опублікував його брат Іван Білик у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).
З 1871-го Панас Рудченко жив і працював у Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 1860-х публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.