Це було дуже-дуже давно. Так давно, що Мовна Країна була лише одним містом, де жили букви. У ті далекі часи голосні букви трималися купки. А приголосні ходили по місту і байдикували. Але за кілька днів байдикувати їм набридло. Вирішили вони одна з іншою потоваришувати, поговорити. Літера П зустріла букву Л. --П! --Л! Так само С і В спробували поговорити: --С! --В! Нецікаві розмови виходять. Не знали приголосні, як між собою зрозумітися. Аж тут прислухались. Голосні між собою сперечались: --У! --І! --Е! Та так вже голосно, що всі знудьговані приголосні побігли дивитися. А та О змагалися в спритності. А решта їх підбадьорювали. П і Л стали біля И з двох боків. Всі закричали разом, і вийшло слово ПИЛ! С та В пішли до фінішу. С привітала О з перемогою: --СО! В підбадьорила А: --ВА! А так як вони були поруч, вийшла СОВА? З того часу приголосні букви зрозуміли, що з голосними поруч жити цікавіше. Можна склади і навіть слова утворювати. І розмовляти так краще.
Открытой книги затянувшийся след, забытой встречи налетевший намек, как это было я совсем позабыл, но слава Богу, я чувствую что сожаления нет, я знаю что уже перейден порог, я удивляясь на стену смотрю, а вижу дорогу. Моя душа как неробей-океан, мои глаза вбирают небо рывком, я даже может смогу подключить к себе телевышку. И тихо гаснет значение "Вам", и растворяется за ним мое "Ом", я отчетливо слышу мечты что садятся на крыше. Азарий Оза Озаозари оз, и много звуков есть в моей голове, и нужно стать к Востоку лицом, а сердцем быть к ветру. И за нежнейшим шептаньем берез и за тихой песней веселой траве всегда найдется хороший вопрос, что б был без ответа. Открытой книги затянувшийся след и песни слезы из двух моих глаз, я буду слушать как люди молчат и я буду верить, что мое "да" всегда сильней чьих-то "нет", что выйдет все хотя б на тысячный раз, что за открытыми здесь впопыхах будут нужные двери
