Чарівний світ казки відкрила для мене моя бабуся. Коли я був маленький, бабуся часто читала і розповідала мені казки. Я захоплювався мужніми героями цих творів, незвичайними фантастичними подіями, а особливо мені подобався щасливий кінець казок.
Я дуже люблю казку "Рукавичка". У мене є ця казка з красивими кольоровими ілюстраціями до неї. Казка мені подобається за те, що в ній іде мова про дружбу тварин. А я дуже люблю тваринок. Від казки віє теплом, доброзичливістю, хочеться і собі бути добрим, товариським, поділитися гарним настроєм, зробити гарний вчинок. Казка вчить нас любити тварин і піклуватися про них.
Казка "Рукавичка" нагадує мені прекрасні години спілкування з бабусею в ранньому дитинстві.
- Привіт, сестричко! - сказала школярка.
- Привіт, Ната! - привіталася Ніна.
- Ти говорила що ми підемо у кіно. Коли воно почнеться?
- О третій годині дня.
- Дякую. Скільки часу буде тривати перший акт, другий акт й о котрій годині вистава закінчиться?
- Перше віділення триматиме тридцять хвилин. Друге віділення триматиме тридцять хвилин. А вистава закінчиться о шостій годині.
- Дякую, до зустрічі!
- Бувай!
Объяснение:
Це моя відповідь. У діалозі розповідається про Нату (школярку) та її старшу сестру Ніну, як вони розмовляли по телефону про зустріч й тривалість вистави. Бажаю тобі вдачі!
Небо блакитне і чисте, ніби сльоза. На сонці блищить сніг, переливаючись та граючи у сонячних променях скупого зимового сонця всіма барвами веселки – навіть болячи дивитись на цю розкіш природи.
Морозно. Сніг хрумає і вискрипує під ногами. І якщо взяти трохи снігу в руки та уважно його роздивитися, то можна побачити окремі сніжинки, які є найкращим витвором мистецтва найчудовішого майстра – самої природи. Ніби якийсь казковий ювелір майстерно вирізав ці ажурні крихітні зірочки.
Дерева в лісі скрізь вкриті не тільки снігом, але й інеєм та памороззю. У лісі зимовим днем тихо, здається, що всі сплять, вкриті білосніжною ковдрою. Звуки у морозному повітрі дуже швидко розносяться і лунають на далеку відстань. Тому чути, що сплять все ж таки не всі – ось ворона каркнула, ось і сорока застрекотіла, а ось подала голос ще якась зимова пташка. А зовсім поряд цвірінькає синичка. На прогулянку я взяв трохи хліба і борошна, тому ж насиплю його пташкам, бо в зимовий час їм приходиться дуже скрутно і находити собі їжу на землі, вкритій сніговим покривалом, зовсім важко.
Ні, точно, сплять в зимовому лісі не всі. Ось і чиїсь сліди на чистому снігу. Хто ж тут бігав? Скоріш усього, це заєць у своєму білому зимовому кожушку рятувався від зголоднілого сірого вовка або від рудої красуні – лисиці.
Сонце взимку ховається дуже рано, тому не треба баритися. Мені пора поспішати додому, бо на капелюшках ялинок рожевіє сніг, а білі стрункі берізки самі стають рожевими та золотавими. Ось спочатку блакитні, а потім фіолетові і сині тіні прокрадаються по снігу між мовчазних дерев. Небо починає червоніти на заході, а зі сходу стрімко іде темрява, яка за лічені хвилини нагонить подорожнього і вимусить його поспішати до своєї домівки. Вже можна побачити навіть тоненький серпок молодого місяця.
Вечоріє, становиться значно холодніше. А я повертаюсь додому, йдучи назад по своїх слідах, ще раз притоптуючи хрусткий сніг. І тільки-но я вийшов з лісу, обернувся, а ліс уже зовсім чорний на фоні синього снігового килима. На добраніч, тихий та привітливий зимовий ліс, вкритий прекрасним зимовим покривалом, ми ще побачимось!